Особливості жанру та композиції поеми «Мертві душі»

Гоголь давно мріяв написати добуток, в «якому б з’явилася вся Русь». Це повинно було бути грандіозне опис побуту і звичаїв Росії першої третини XIX століття. Таким твором стала поема «Мертві душі», написана в 1842 р. Перше видання твору було названо «Пригоди Чичикова, або Мертві душі». Таку назву знижувало справжнє значення цього твору, переводило в область авантюрного роману. Гоголь пішов на це по цензурних міркувань, для того, щоб поема була видана.

Чому Гоголь назвав свій твір поемою? Визначення жанру стало ясно письменникові тільки в останній момент, так як, ще працюючи над поемою, Гоголь називає її то поемою, то романом. Щоб зрозуміти особливості жанру поеми «Мертві душі», можна зіставити цей твір з «Божественною комедією» Данте, поета епохи Відродження. Її вплив відчувається в поемі Гоголя. «Божественна комедія» складається з трьох частин. У першій частині до поета є тінь давньоримського поета Вергілія, яка супроводжує ліричного героя в пекло, вони проходять всі кола, перед їх очима проходить ціла галерея грішників. Фантастичність сюжету не заважає Данте розкрити тему своєї батьківщини — Італії, її долі. По суті, Гоголь задумав показати ті ж кола пекла, але пекла Росії. Недарма назва поеми «Мертві душі» ідейно перегукується з назвою першої частини поеми Данте «Божественна комедія», яка називається «Пекло».

Гоголь разом з сатиричним запереченням вводить елемент оспівує творчу — образ Росії. З цим пов’язане «високий ліричний рух», яким в поемі за часів замінюється комічне оповідання.

Значне місце в поемі «Мертві душі» займають ліричні відступи та вставні епізоди, що характерно для поеми як літературного жанру. У них Гоголь стосується найгостріших російських громадських питань. Думки автора про високе призначення людини, про долю Батьківщини і народу тут протиставлені похмурим картинам російського життя.

Отже, вирушимо за героєм поеми «Мертві душі» Чичиковим в Н.

З перших же сторінок твору ми відчуваємо захопливість сюжету, так як читач не може припустити, що після зустрічі Чичикова з Маниловым будуть зустрічі з Собакевичем і Ноздревым. Читач не може здогадатися і про кінець поеми, тому що всі її персонажі виведені за принципом градації: один гірше іншого. Наприклад, Манілова, якщо його розглядати як окремий образ, не можна сприймати як позитивного героя (на столі у нього лежить книга, відкрита на одній і тій же сторінці, а його ввічливість притворна: «Дозвольте цього вам не дозволити»), але порівняно з Плюшкіним Манілов багато в чому навіть виграє. Проте в центр уваги Гоголь поставив образ Коробочки, так як вона є своєрідним єдиним початком всіх персонажів. По думці Гоголя це символ «людини-коробочки», в якому закладена ідея невгамовної спраги накопичення.

Тема викриття чиновництва проходить через всю творчість Гоголя: вона виділяється й у збірнику «Миргород», і в комедії «Ревізор». У поемі «Мертві душі» вона переплітається з темою кріпосництва.

Особливе місце в поемі займає «Повість про капітана Копейкине». Вона сюжетно пов’язана з поемою, але має велике значення для розкриття ідейного змісту твору. Форма оповіді надає повісті життєвий характер: вона викриває уряд.

Миру «мертвих душ» у поемі протиставлений ліричний образ народної Росії, про яку Гоголь пише з любов’ю і захопленням.

За страшним світом поміщицької і чиновницької Росії Гоголь відчував душу російського народу, яку висловив в образі швидко несеться вперед трійки, втілює в собі сили Росії: «чи Не так і ти, Русь, що жвава, необгонимая трійка несешся?» Отже, ми зупинилися на тому, що зображує Гоголь у своєму творі. Він зображує соціальну хворобу суспільства, але також слід зупинитися на тому, як вдається це зробити Гоголю.

По-перше, Гоголь користується прийомами соціальної типізації. У зображенні галереї поміщиків вміло поєднує загальне та індивідуальне. Практично всі його персонажі статичні, вони не розвиваються (крім Плюшкіна і Чичикова), зображені автором як результат. Цей прийом підкреслює ще раз, що всі ці Маниловы, Коробочки, Собакевичи, Плюшкіни і є мертві душі. Для характеристики своїх персонажів Гоголь використовує і улюблений прийом — характеристику персонажа через деталь. Гоголя можна назвати «генієм деталізації», так точно часом деталі відображають характер і внутрішній світ персонажа. Чого варта наприклад, опис маєтку і будинку Манілова! Коли Чичиков в’їжджав в маєток Манілова, він звернув увагу на зарослий англійська ставок, на похилу альтанку, на бруд і запустіння, на шпалери в кімнаті Манілова — чи то сірі, чи то блакитні, на обтягнуті рогожею два стільці, до яких так і не доходять руки господаря. Всі ці і ще багато інших деталей підводять нас до головної характеристики, зробленої самим автором: «Ні те, ні се, а чорт знає що таке!» Згадаймо Плюшкіна, цю «діру на людстві», який втратив навіть підлогу свій.

Він виходить до Чичикову в засмальцьованому халаті, на голові якийсь немислимий хустку, скрізь запустіння, бруд, ветхість. Плюшкін — крайня ступінь деградації. І все це передається через деталь, через ті дрібниці, якими так захоплювався А. С. Пушкін: «Ще у жодного письменника не було цього дару виставляти так яскраво вульгарність життя, вміти окреслити в такій силі вульгарність вульгарного людини, щоб вся та дрібниця, яка вислизає від очей, майнула б крупно в очі всім».

Головна тема поеми — це доля Росії: її минуле, сьогодення і майбутнє. У першому томі Гоголь розкрив тему минулого батьківщини. Задумані ним другий і третій томи повинні були розповідати про сьогодення і майбутнє Росії. Цей задум можна порівняти з другою і третьою частинами «Божественної комедії» Данте: «Чистилище» і «Рай». Однак цим задумам не судилося здійснитися: другий том виявився невдалим за ідеї, а третій так і не був написаний. Тому поїздка Чичикова і залишилася поїздкою в невідомість. Гоголь губився, замислюючись про майбутнє Росії: «Русь, куди ж ти несешся? Дай відповідь! Не дає відповіді».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: