Композиційне своєрідність поеми Н. В. Гоголя «Мертві душі» визначається творчою задачею, яку ставив перед собою автор. Спочатку письменник припускав створити грандіозний твір, що складається з трьох частин. У першому томі перед читачами постав би сатиричне зображення сучасної автору Росії, а в наступних томах повинні були відбутися пробудження душі героя і його моральне відродження. Автор зміг завершити лише перший том поеми, але загальний задум вплинула на композиційну своєрідність цього єдиного тома. В оповіданні виявляється як би подвійна композиційна логіка: «логіка викриття» (пов’язана з ідейної завданням першого томи) та «логіка проповіді», зумовлена спільним завданням «триптиха».
Спочатку розглянемо, як організоване в поемі «сатиричне простір». Центральний герой подорожує по губернському захолустью з метою придбання «мертвих душ». Спочатку предметом сатиричного викриття стають поміщики, потім автор малює колективний образ губернського чиновництва. Вищий щабель суспільного зла уособлює столичний чиновник з вставної новели «Повість про капітана Копалень купі».
Послідовність появи поміщиків в оповіданні відповідає схемі: кожен наступний поміщик «мертвіє», або, як говорив сам автор, «пошлее» попереднього. Слідуючи один за одним, ці образи-типи (Манілов, Коробочка, Ноздрев, Собакевич, Плюшкін) малюють картину поступового згасання людського в людині, все більш глибокого омертвіння людської душі.
Гоголь підкреслює, що сфера існування коробочок, ноздревых або собакевичей не обмежена губернським захолустьем. Так, коробочки зустрічаються і серед світських дам, заспаних за книгою і висловлюють «вытверженные думки» про політичні справи у Франції. Ноздревым може виявитися «навіть людина в чинах». Собакевич проявив би себе кулаком і в Петербурзі, тільки під началом у нього були б не селяни, а чиновники.
Сюжетно-композиційною домінантою «губернських» глав стає обговорення жителями міста NN питання про те, хто такий Чичиков. Розгадуючи таємницю Чичикова, чиновники і дами міста NN оголюють перед читачем власні душі, свою дріб’язковість, продажність, тупість.
Автор з самого початку будує оповідання так, що аж до останньої глави Чичиков залишається загадкою, як для персонажів поеми, так і для читача. Герой позбавлений яскравих рис, а, спілкуючись з людьми, має звичай уподібнюватися своєму співрозмовнику; крім того, його біографія дана лише в останній главі.
Поява па балу Ноздрева з його скандальними викриттями і прибуття в місто Коробочки переводять оповідання на новий виток. Місто поділяється на «партії» («жіноча» обговорює викрадення Чичиковим губернаторської дочки, «чоловіча» намагається пояснити купівлю «мертвих душ»), все приходить «бродіння». З’являються все більш фантастичні версії про Чичикове (фальшивомонетника, побіжний розбійник, Наполеон, капітан Копєйкін, Антихрист). В останньому розділі автор нарешті пояснює, хто такий Чичиков, і «припікає негідника».
В такій побудові поеми виявляється глибокий сенс. Поміщики і чиновники були «знайомим злом», вади, характерні для цих станових груп, були впізнавані. Чичиков ж знаменує собою вторгнення в російську життя нового зла, пов’язаного з капіталістичними тенденціями розвитку країни. Служіння «копійці», нестримне прагнення до наживи — це і є «таємниця Чичикова», яку автор розкриває в кінці першого тому.
Сатиричне зображення Росії письменник розглядав як завдання, покладену на нього згори: виставляючи на загальний огляд пороки і виразки суспільства, він повинен був, потім відкрити шляхи порятунку і для окремої загублену людської душі, і для суспільства в цілому. Теми омертвіння людської душі в поемі протиставлена тема природної людини, ідея про спочатку благий і чистої людської душі. Антитеза мертвого і живого («природного») становить глибинну колізію поеми. Це протистояння найчастіше виявляється в авторських відступах і вставних епізодів. У перших шести розділах автор не втомлюється нагадувати про те, що споконвічна природа людини світла і гармонійна. Добра природа людини — запорука його духовного відродження. Тому у другій частині першого тому (починаючи з сьомої глави) мова йде вже не стільки про мертвої душі, скільки про душі дрімає, виявляє себе лише в якісь кризові моменти.
Композиційна роль ліричних відступів у поемі різноманітна. Крім проповідування душевної чистоти і духовного перетворення світу у них звучать роздуми про самобутність і талановитість російського народу, про призначення письменника, про долю Росії. Завдяки оригінальності і сміливості композиційного рішення в «Мертвих душах» воістину явлена «вся Русь» — не тільки як країна, яка заслуговує осміяння, і як держава, якій судилося велике майбутнє.