Однією з відмінних особливостей творчості А. С. Пушкіна є незвичайна різнобічність його творчого обдарування. Глибоко щира реалістична лірика поета – неймовірно важлива, повна геніальної легкості і глибини частина творчості поета. Ліричний дар дає поетові можливість висловлювати свої почуття й настрої, гостро і швидко реагувати на зміни суспільно-політичного і літературного життя.
Пушкін насамперед – виразник передових для свого століття поглядів, співак політичної свободи. Найбільш чітко його погляди відбилися в оді “Вільність”, написаної ним у 1817 році. Твір відображає різноманітні почуття автора: полум’яне бажання свободи, обурення проти тиранів. Революційно звучали для читачів заключні рядки другої строфи:
Тирани світу! тремтіть!
А ви, мужайтеся і почуйте,
Повстаньте, занепалі раби!
Ця ж тема, тема вільності і боротьби з самодержавством, звучить і у вірші “До Чаадаеву”. Пушкін закликає вітчизні присвятити “душі прекрасні пориви”, боротися за її свободу. Любов до батьківщини для нього нерозривна з боротьбою, і він вірить у неминучість падіння самодержавства і звільнення російського народу: “Зійде вона, зірка привабливого щастя!”.
Яскравим прикладом політичної лірики А. С. Пушкіна є вірш “Село”, в якому завдяки прийому протиставлення яскраво і різко підкреслюється несправедливість і жорстокість кріпосного права. Іменуючи себе “другом людства “, Пушкін говорить про “дикому хизування”, яке “привласнило собі і праця, і власність, і час хлібороба”. Нещадна експлуатація селянства та благополуччя панівного класу обурюють поета до глибини душі, і у нього зриваються гіркі слова: “Про, якщо б голос мій умів серця турбувати!”. Його палке бажання – побачити “народ неугнетенный” і зійшла над країною “прекрасну зорю свободи освіченої”. Тема свободи, боротьби, щастя народу проходить через усю творчість поета. Тут і його “Казки”, вірші “До Сибіру”, “Аріон” та інші. Багато прекрасних віршів присвятив Пушкін самому чудовому почуттю дружби. За характером дуже товариська Пушкін мав багато друзів. Це в першу чергу його ліцейські друзі, яким він щорічно присвячував свої вірші. Дружба була для нього тією силою, яка з’єднує людей в міцному союзі на все життя, вливає бадьорість у життєвій боротьбі. Бездушному світському суспільству він завжди віддавав перевагу тісне коло друзів:
І, зізнаюся, мені в сто разів милішою
Молодих гульвіс щаслива сім’я,
Де розум кипить, де в думках я вільний.
Гімном дружби можна назвати його послання до лицейским друзям із заслання “19 жовтня 1827 року”. Вірш зігріте великої і справжньої ніжністю, глибоко щирим почуттям любові до друзів.
Серед віршів Пушкіна чільне місце належить тим, у яких поет з винятковою поетичною силою і любов’ю малює картини рідної природи. Любов до рідної природи знайшла своє художнє вираження в віршах, поемах, романі “Євгеній Онєгін”. Спочатку його вірші носять романтичний… характер, наприклад, вірш “До моря”. У ньому звучить мова, насичена вигуками, звертаннями, риторичними питаннями, епітетами та метафорами. Поетичне зображення моря поєднується у вірші з роздумами поета про свою долю, долю вигнанця, і про долі народів. Море представляється йому живим втіленням бунтівної і вільної стихії, потужної і гордої краси. У своїй реалістичній пейзажній ліриці Пушкін малює зовні скромну, але милу його серцю красу рідної природи. Як його чудові картинки осені, зима в “Євгенії Онєгіні”, описи чудової кримської природи в “Бахчисарайському фонтані “! Усім знайомі його вірші “Зимовий вечір”, “Зимовий ранок”, “Хмара”, “Знову я відвідав” та інші.
Пушкін порівнював поета з луною, яка відгукується на всякий закличний звук життя. Лірика поета знайомить нас з його роздумами про сенс життя, про щастя людини, з його моральним ідеалом, особливо втіленому у віршах про кохання. Ідеал коханої представляється поетові як “геній чистої краси”, як “найчистішої принади найчистіший зразок”. Любові властиве і трагічне – ревнощі, розлука, смерть. Пушкін, його ліричний герой завжди бажає щастя тій, яку він любить так безнадійно:
Я вас любив так искренно, так ніжно,
Як дай вам бог улюбленої бути іншим.
Нерідко тема любові зливається у вірші Пушкіна з ліричним пейзажем, який так гармоніює з тим почуттям, яке володіє поетом. Особливо це простежується у віршах: “Хто знає край, де небо блищить”, “На пагорбах Грузії лежить нічна імла”. Ці основні теми лірики поета виразні і в його романтичних поемах, циклі творів про Петра I, в його поемі “Полтава” та повістях Бєлкіна, романі “Євгеній Онєгін” і трагедії “Борис Годунов”.
Але особливо хочеться зупинитися ще на одній темі – це роздуми про долю поета, його призначення в умовах жорстокої миколаївської реакції. Він створює вірш “Пророк”, написаний під враженням кривавої розправи з декабристами. В образі пророка виступає поет-громадянин, який несе своє полум’яне, вільне слово в народ. Тільки той поет, на думку Пушкіна, хто завжди душею і помислами зі своїм народом. Тільки він може виправдати своє призначення: правдивим поетичним словом пробуджувати в людстві високі почуття. Він закликає поета “дієсловом палити серця людей”.
Підводячи підсумок своїй творчості А. С. Пушкін у вірші “Я пам’ятник собі воздвиг…” стверджує, що заслужив право на визнання і любов народу тим, що:
…почуття добрі я лірою будив,
Що в мій жорстокий вік прославив я Свободу
І милість до занепалим закликав.
Байдуже беручи хвалу і наклеп, “образи не боячись, не вимагаючи вінця”, Пушкін слідував своєму покликанню. Лірика Пушкіна, будучи живим відгуком поета на сучасну йому життя, в той же час переростає його час і не втрачає свого значення і в наші