Однією з характерних особливостей А. С. Пушкіна як поета була надзвичайна різнобічність його творчого таланту. Лірика була для поета як одна з можливостей передавати свої почуття і настрої, брати участь у суспільно-політичному й літературному житті Росії.
Ця ж тема, тема вільності і боротьби з самодержавством, звучить і у вірші «До Чаадаеву». Пушкін закликає вітчизні присвятити «душі прекрасні пориви», боротися за її свободу. Любов до рідного краю для нього пов’язана з боротьбою, і він вірить у неминучість падіння самодержавства і звільнення російського народу: «Зійде вона, зірка привабливого щастя!» Кращим прикладом політичної лірики А. С. Пушкіна є вірш «Село», в якому завдяки кошти протиставлення яскраво і чітко підкреслюється несправедливість і жорстокість кріпосного права.
Його пристрасне бажання — побачити «народ неугнетенный» і «прекрасну зорю свободи освіченої». Тема свободи, боротьби, щастя народу проходить через усю творчість поета. Тут і його «Казки», вірші «До Сибіру», «Аріон» та інші.
Багато чудових віршів присвятив Пушкін прекрасного почуття — дружбу. За характером дуже товариська Пушкін мав багато друзів. Це в першу чергу його друзі з ліцею, яким він щорічно присвячував свої вірші. Дружба була для нього тією силою, яка з’єднує людей в міцний союз на все життя, додає бадьорості в життєвій боротьбі.
Серед віршів Пушкіна чільне місце належить тим, у яких поет з винятковою поетичною силою і любов’ю малює картини рідної природи. Любов до неї отримала своє художнє відображення у віршах, поемах, романі «Євгеній Онєгін». Спочатку його вірші мають романтичний характер, наприклад, вірш «До моря». Поетична картина моря поєднується у вірші з роздумами поета про свою долю, долю вигнанця, і про долі народів. Море здається йому живим втіленням бунтівної і вільної стихії, потужної і гордої краси.
У своїй реалістичній пейзажній ліриці Пушкін малює скромну зовні. але милу його серцю красу рідної природи. Які чудові його картинки осені, зими в романі «Євгеній Онєгін», описи чудової кримської природи в «Бахчисарайському фонтані». Всім відомі його вірші «Зимовий вечір», «Зимовий ранок», «Хмара», «Знову я відвідав» та інші.
Не раз тема любові зливається у віршах Пушкіна з ліричним пейзажем, який так гармоніює з тим почуттям, яке володіє поетом. Особливо це простежується у віршах: «Хто знає край, де небо блисне», «На пагорбах Грузії лежить нічна імла».
Але особливо хочеться зупинитися ще на одній темі — це роздуми про долю поета, його призначення в умовах жорстокої миколаївської реакції.
За опублікування оповідання без дозволу начальства Купрін був підданий арешту на гауптвахті. Вийшовши у відставку і оселившись у Києві, письменник співробітничає в київських газетах. Цікавим літературним явищем була серія нарисів «Київські типи». Створені ним образи відображали істотні риси строкатої міської обивательщини і людей «дна», характерні для всієї Росії.
Тут зустрічаються образи студента, квартирної господині, паломниця-ханжі, пожежного, невдалої співачки, художника-модерніста, мешканців трущоб.
Провідні теми лірики в. Громадянська лірика. (Пушкін засуджував деспотизм самодержавства, був проти кріпосного права. Своє ставлення до устрою держави сміливо ви — зловивши у віршах «Вільність», «Село», «До Чаадаеву», «Анчар», Темі повстання на Сенатській площі 14 грудня 1825 і друзям-декабристам присвячені вірші «Аріон», «У глибині сибірських руд»).
2. Роздуми про місце поета і поезії в суспільстві. (Пушкін вважав, що поезія покликана очищати людей. Поет повинен мати гострий слух і зір, ніж звичайні люди, і безстрашно говорити правду людям. Кохання у поезії Пушкіна — це глибоке, морально чисте й самовіддане почуття, що ушляхетнює і очищає людину. Навіть тоді, коли йому не відгуку, любов — дар життя
«Я помню чудное мгновенье» — одне з найбільш проникливих, трепетних, гармонійних віршів Пушкіна, що належать до любовної тематики. Воно він автобіографічний і присвячено Ганні Петрівні Керн
Емоційна тональність наступних строф також не знижується.
Там рано життя важка буває для людей.
Там за утіх несеться укоризна,
Там стогне людина від рабства і ланцюгів.
Один! цей край. моя Вітчизна!
І нудно, і сумно, і нікому руку подати
У хвилину душевної негоди.
Желанья. Що користі даремно і вічно бажати.
А роки проходять — всі кращі роки!
Є, я не Байрон, я інший,
Ще Невідомий обранець,
Як він, гнаний світом мандрівник,
Але тільки з русскою душею.
У вірші «Пророк» (1841)