Геній Пушкіна набагато випередив свій час. У ліричних творах поета відбиваються найсуттєвіші проблеми сучасного йому життя, окреслюються теми, які знайдуть продовження в літературі його послідовників. Поезія Пушкіна — це цілий світ, в якому кожен читач може знайти те, що стосується його особисто. Дружба, любов до батьківщини, її історія, історія людства, свобода особиста і суспільна, рабство і тиранія, життя і смерть, природа і людина, любов і самотність — ось лише невелика частка мотивів його лірики.
Мотиви свободи і волі особливо піднесено звучать у творчості Пушкіна на початку 20-х років. В цей період він підтримує тісні зв’язки з майбутніми декабристами, а ода «Вільність» — своєрідне поетичне вираження ідей «Союзу благоденства». Але які б політичні пристрасті не кипіли, Пушкін, в першу чергу, залишався поетом. Його оду прихильно зустріли читачі й однодумці, але поет ніколи більше не звертається до цього жанру для створення актуальної політичної лірики. Поет відчув, що новий час потребує не тільки нових тем, але і новому їх вирішенні.
Одна з головних тем творчості Пушкіна — тема поета і поезії. Радищев, Рилєєв були його попередниками в цій темі, визначили громадянську позицію поета у ставленні до явищ дійсності. Пушкін іде далі, його хвилює проблема свободи творчості, відображена у вірші «Розмова книгопродавця з поетом». Книгопродавець окреслює традиційні поетичні теми:
І так любов’ю втомлений
Наскуча лепетом поговору
Заране ви відмовилися
Ось вашої ліри натхненною.
Тепер, залишивши галасливий світ
І муз, і вітряну моду
Що ж ви оберете?
У поезії «Пророк» поет говорить про свою відповідальність за все, що відбувається на землі. Пушкін звертається до образів міфології, Біблії. На початку вірша відображається духовна спустошеність поета, і усвідомлення своєї місії пророка надає нової сили почуттів і здібностей поета. Він приходить до висновку, що його місія не просто втішати, радувати людей або давати насолоду своїми творами, але й вчити читача, вести його за собою:
«І бога глас до мне заволав:
«Повстань, пророк, і виждь
І внемли, виповнися волею моєї
І, обходячи моря і землі
Дієсловом пали серця людей!»
Любовна лірика Пушкіна напрочуд багата й різноманітна. Вона має певні особливості. Одна з них полягає в тому, що поет порушує існуючі правила і підкоряє форму змісту твору (немає чіткого розділену на жанри — елегію, романс, послання). Наприклад, відома поезія «До ***» (Ганні Петрівні Керн), з одного боку, виглядає, як послання, але має певні риси романсу і навіть елегії.
Але Пушкін не тільки новатор форми, в любовній ліриці він створює нову мережу цінностей, яка спирається на життєву мудрість і гуманізм. Гуманізм проявляється, насамперед, у його поважному ставленні до коханої, він визнає за нею право на вибір, навіть коли цей вибір не на його користь. Найхарактерніший приклад — поезія «Я вас любив». Його любов — це насамперед любов до обраниці, а не до самого себе, до свого почуття.
Любов, за Пушкіним, це не аномалія (як часто зображували її романтики), це природний стан душі людини, і навіть коли це почуття не викликає взаємність, воно приносить радість, а не страждання. Яскравий приклад такого погляду на любов — поезія «На пагорбах Грузії лежить нічна імла.»:
І серце знову горить і любить — тому
Що не любить, той не може.
Дослідники творчості Пушкіна визначають ще одну тему у творчій спадщині поета — філософська лірика. Це в першу чергу лірика природи, яка відбиває вічне життя, непідвладного людини.
У віршах про природу Пушкін відтворював свої уявлення про устрій світу. Народження, дитинство, юність, зрілість, старість і, нарешті, смерть зображуються, як природні, не викликають ні здивування, ні протесту. Природа мудра і справедлива, Пушкін схиляє голови перед самим дивом життя, яке в його ліриці прекрасне у будь-яких проявах.
До філософської лірики належать і твори, де Пушкін викладає свої погляди на людське суспільство. Наприклад, «Анчар». Він не протиставляє поняття раб і володар, у його уяві ці особи рівноправні, тому виникають такі рядки:
Але людину осіб
Послав до анчару владним поглядом.
Вина за те, що зло, яке втілює анчар, вилилося у світ, лежить на них обох. Рабство — це зворотна сторона тиранії, і існувати вони можуть тільки разом.
Пушкін — перший російський письменник світового значення, який мав вплив не тільки на російський, але й на світовий літературний процес. Достоєвський стверджував, що вся російська література «вийшла з Пушкіна». Бєлінський назвав роман «Євгеній Онєгін» «енциклопедією російського життя», повною мірою це визначення можна віднести і до лірики Пушкіна.