«Слово о полку Ігоревім» — це велична пам’ятка історії давньоруської літератури. Ця рукопис передає нам події давно минулих днів. Ми дізнаємося про великих походах князів руських, про їх перемоги та поразки.
Автор приділяє увагу не тільки чоловічим образів. Нарівні з ними описані і славні жіночі образи, які відігравали важливу роль у розвиток сюжету. Це свята Февронія, Авдотья Рязаночка — великі жінки. Їх образи прекрасні.
Але є серед найвпливовіших персонажів ще одна жінка — Ярославна. Вона була відданою дружиною князя Ігоря — вона до останнього залишалася вірною йому. Ярославна щиро співпереживала про всі події, що відбуваються з військом Ігоря. Вона плаче і сумує про втрату, вона благає всі сили природи, про допомогу.
Читаючи «Слово о полку Ігоревім» ми звертаємо увагу на язичницькі мотиви, які обожнюють сили природи. Видно також фольклорні спрямованості — наснагу сонця і вітру. Та Ярославна постійно благає про допомогу саме у них.
Образ Ярославни передає нам ті тяготи і ті страждання, які лягли на плечі не тільки цієї молодей жінки. Адже скільки дружин і матерів чекали своїх чоловіків і синів з битви. Скільки вони пролили сліз і скільки прочитали молитов. Так, такі тендітні жінки, як Ярославна, мало чим могли допомогти в бою. Але своїм духовним силою вони могли підтримати кожного. Своїми благаннями вони творили чудеса.
І заграло море. Крізь туман
Вихор примчав на північ рідного —
Сам Господь з половецьких країн
Князю вказує шлях до будинку.
Благання прекрасною Ярославни були почуті. Допомогу Всевишнього допомогла воїнам.
У «Слові о полку Ігоревім» Ярославна постає перед читачем вольовий і сильною натурою, яка могла підтримати рідного чоловіка, яка могла допомогти йому в пошуку вірного рішення і правильного, гідного шляху. Вона, як і багато російські жінки робила все, щоб хоч якось вплинути на свою долю й долю цілого народу.