Образ російського солдата в поемі Твардовського «Василь Тьоркін»

У російській літературі є такі твори, які не тільки художньо відображають історично важливий момент, оповідають про незвичайні події, малюють героя свого часу, але й відіграють важливу роль у долях читачів.
До таких творів, без сумніву, можна віднести поему у віршах А. Т. Твардовського «Василь Тьоркін». У роки Великої Вітчизняної війни вона друкувалася по частинах і мала величезний успіх у захисників Батьківщини, а образ головного героя — Василя Тьоркіна — залишався самим улюбленим.
Образ Васі Тьоркіна полонив серця читачів тим, що виявився схожим на багатьох воїнів зі своїми достоїнствами і недоліками. Вийшов типовий герой, схожий за своїм характером на багатьох російських людей. Твардовський сміливий, спритний, говіркий, в міру скромний, завжди може допомогти своїм товаришам у важкі хвилини.
У цьому образі втілені характерні риси російського національного характеру. У портреті свого героя автор підкреслює його «звичайність»: «В кожній роті є завжди, та й у кожному взводі». Так і фізична форма у нього така ж, як у інших: «Не високий, не те, щоб малий…».
Але не даремно Василю Теркину присвячена ціла книга. Є у нього особливі риси, які дають право сказати авторові: «Втім, хлопець хоч куди, але герой героєм». Вже вибір прізвища героя невипадковий: «Тьоркін», тобто «тертий», «бувалий». Виникає асоціація з виразом «тертий калач».
Кожна глава, в якій діє герой, повніше розкриває його характер. На перший погляд він здається нам якимось несерйозним, балагуром. Тьоркін насправді буває веселим і безтурботним, причому робить він це свідомо, для підняття настрою товаришів, знаючи, що з жартом на війні легше воювати.
Протягом всієї книги проявляються героїзм Тьоркіна, його винахідливість, вміння контролювати ситуацію. Так, у главі «Переправа» Василь вчиняє справжній подвиг. По крижаній листопадовій воді, виконуючи завдання, на ворожий берег він прорвався під вогнем противника разом зі взводом, а звідти — вплав поодинці.
У штабі доктор спиртом розтирає продрогшее тіло бійця. І тут Тьоркін з жартом в голосі запитує:
Доктор, доктор, а чи не можна
Зсередини погрітися мені,
Щоб не всі на шкіру витрачати?
Все точно доповів боєць полковнику. Вдячний командир називає його молодцем, а той не упускає момент:
А ще не можна стопку,
Тому, як молодець?
Командир сумнівається: «… а буде багато відразу дві». На це Тьоркін дотепно відповідає: «Так два з кінця!». Відповідь солдата нагадує про великі втрати при виконанні смертельно небезпечного завдання, адже два взводи загинули цілком. А «звичайний» Тьоркін впорався. Для цього потрібно було не тільки міцне здоров’я, але і величезна сила духу. Нелюдські зусилля знадобилися для виконання завдання не заради нагород, а заради товаришів, тих, що зачепилися за відвойований плацдарм.
В розділі «Хто стріляв?», де описується ворожа авіаційна бомбування, Тьоркін знову проявляє сміливість. Тут теж є місце іронії, жарту. Коли снаряд, що не розірвався:
Тьоркін став, такий ухарь,
Обтрусився, прийняв вигляд:
Досить, хлопці, нюхати землю,
Не годиться, — каже.
Сам стоїть з лійкою поряд
І у хлопців на увазі,
Звернувшись до того снаряду,
Справив малу нужду…
У главі «В настанні» Тьоркін бере на себе командування взводом. Стійкість, воля, наполегливість героя яскраво проявляються в особистому сутичці з німцем («Поєдинок»). «Ситий, голений, бережений, дармовим зерном кормленый», німець набагато сильніше російського солдата. Але раз треба, то треба — не міг Василь виявитися боягузом.
У сватке Тьоркін втратив самовладання. З’явилася злість на непрошеного гостя, що прийшов на Русь встановлювати свої порядки, силою стверджувати іноземні закони: «жити — живи, дихати не смій». Але до переможеного німцеві Тьоркін відноситься інакше — його злість проходить. З почуттям чесно проведеного бою, несучи за плечем трофейний автомат, він підштовхує полоненого: «іди, Іди».
Автор з допомогою образу Тьоркіна ставив перед собою завдання переконати товаришів бадьорість, життєрадісність, впевненість у перемозі. Літературний герой був близький, зрозумілий і доріг багатьом воїнам, тому що автор втілив у ньому всі риси російського солдата. Але, незважаючи на збірність, цей образ має і індивідуальними рисами. Тьоркін не тільки сміливий і веселий, але і простий, людяний. Він не прагне стати лідером, сам уважно слухає інших («Перед боєм»), поважає старших і завжди намагається допомогти іншим («Два солдати»). Герой володіє почуттям такту, відмовляється від гармоні, коли йому пропонують її взяти: «Що ви, братці, як же так?»
Саме тому герой «книги про бійця» став одним з улюблених у російського читача в літературі воєнних років.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: