Образ російської людини в оповіданні Шолохова «Доля людини»

Через дванадцять років після Великої Вітчизняної війни в 1957 році Шолохов М. А. пише розповідь «Доля людини», головним героєм якого є простий російська людина — Андрій Соколов.

Особистість Андрія Соколова М. Шолохов розкриває, використовуючи різні художні прийоми, характеризуючи вчинки, показуючи взаємини героя з різними людьми, ставлячи його в різні життєві ситуації. Розповідь про долю Андрія Соколова ведеться від першої особи, що робить розповідь більш об’єктивним для читача, герой сам характеризує свої дії. Автор за допомогою художньо-виразних засобів дає оцінку почутому. Таким чином, читач дізнається позицію письменника. Наприклад, зустрівши Андрія Соколова, оповідач не звернув увагу на його «великі темні руки», що свідчать про важке непосильній праці, що випав на його частку, і на «очі, немов присипані попелом», говорять про пережите.

До війни жив Андрій Соколов звичайно: «вивчив автосправа, сів за кермо на вантажний», одружився на коханій Іринці, народилися у нього син і дві доньки, «працював…ці десять років і день і ніч», «заробляв добре,… жили…не гірші за людей». Війна змінила його життя. З особливим болем згадує Андрій Соколов сцену прощання з дружиною, яка «притиснулася… як лист до гілки, і тільки вся тремтить, а слова вимовити не може», відштовхнув герой тоді свою дружину і не може пробачити собі цього через роки, адже тоді це була їхня остання зустріч. Ось як автор описує стан Андрія Соколова після розказаного: «…жодної сльозинки не побачив у його немов би мертвих, згаслих очах». Ця деталь показує відносини героя до минулого: для нього події тих днів, як і раніше, залишаються найважливішими в житті, Соколов ще живий, але має «мертві очі».

У роки війни герою випадає справжнє випробування — полон. Стійкість, душевну твердість, силу характеру проявив Андрій Соколов і там: не замислюючись, він вбив зрадника, який хотів видати свого командира взводу; намагався втекти. Важлива сцена у коменданта Мюллера, куди привели голодного, втомленого після важких робіт Соколова. І тут герой не здригнувся: «випив врастяжку» три склянки горілки, але нічим не закушував, так як «захотілося…їм, проклятим, показати, що хоча я і з голоду пропадаю, але давитися їхньої подачкою не збираюся, що у мене є своє, російське гідність і гордість і що в худобину вони мене не перетворили, як не старалися». Сміливість російського солдата вразила Мюллера. Отримавши буханець хліба і шматок сала, Андрій Соколов розділив їжу між полоненими порівну, «поділили без образи». Цей факт також свідчить про широту російської душі. Вирвавшись з полону, в госпіталі герой дізнається про загибель дружини і дочок. Смерть близьких не розлютила його, знову мріє він про щастя тепер вже з сином Анатолієм: «почалися у мене ночами старечі мрії: як війна скінчиться, як сина женю і сам при молодих жити буду, теслярувати і онуків няньчити». Але війна відібрала у Андрія Соколова і сина. Єдине, що не відняла у героя війна — почуття власної гідності, честі, любові до людей. Російський солдат не озлобився, він зміг перебороти себе і знайти в маленькому сироті Ванюше споріднену душу. Андрій Соколов — володар сильного характеру: він зміг вижити в нелюдських умовах фашистського полону, пережив смерть близьких, знайшов нового сина.

Назва оповідання «Доля людини» важливо для розуміння сутності характеру простого російського солдата. Життя конкретної людини узагальнюється письменником і стає долею тисяч російських людей, що пережили війну і які втратили близьких, але зберегли головне — людську душу. Гуманістична спрямованість розповіді дозволяє письменникові говорити про Андрія Соколова як про справжню людину. Основним засобом розкриття образу головного героя стає монолог-розповідь солдата про себе. Тут автор виступає в ролі слухача, не даючи прямих оцінок подіям, а лише спостерігаючи за станом Андрія Соколова: «Оповідач на хвилину замовк, а потім сказав уже іншим, переривчастим і тихим голосом». Щирість героя зробила його ближче автору: «Чужий, але став мені близьким чоловік підвівся, простягнув велику, міцну, як дерево, руку…»

Таким чином, образ Андрія Соколова, характер героя розкривається письменником через його мову, власну характеристику вчинків, авторську оцінку почутому, через назву оповідання «Доля людини».

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: