Образ Росії в ліриці Тютчева

Російська література XIX ст щедро обдарувала нас безцінними високодуховними творами познайомила з багатьма видатними поетами серед яких особливе місце належить моєму улюбленому поетові Ф. В. Тютчеву. Про його творчість можна повідомити словами Тургенєва: “Про Тютчева не сперечаються: хто його не почуває, тим самим доводить, що він не відчуває поезії”.

З дитячих років нас супроводжують вірші Федора Івановича Тютчева Багато хто з нас ще не вміли читати, але вже напам’ять його вірші. Після першого знайомства з його творами для багатьох він ставав потім самим зрозумілим і улюбленим поетом. Багато його рядки згадуємо ми, коли хочемо повідомити найпотаємніші свої почуття. Навіть в даний момент, коли я ще і ще перечитую його вірші, розумію і дивуюся невичерпного багатства російської мови. Його вірші служать кращим доказам могутності слова.

У багатьох віршах Тютчева відображена глибока любов до природи, яка нерозривно пов’язана з любов’ю до батьківщини. Свою безмежну віру в батьківщину поет намагався прищеплювати людям, що оточували його в той момент, а також і майбутньому поколінню. Мені пригадується невеликий, але зосередив у собі стільки сенсу уривок з листа Тютчева до дочки, в якому він анонсує, що в РФ вона знайде більше любові, ніж де б то не було, відчує все добре в її народі і буде щаслива, що народилася російської.

Через звернення до природи Тютчев розкриває всю красу і неповторність нашої батьківщини, оспівує любов до неї, захоплюється і описує з такою точністю, яку не зустрінеш більше ні в одного поета. Федір Іванович у своїх віршах надав найбільш ємні й поетично точні картини рідної природи. Так, у своєму вірші “Весняна гроза” він найбільш точно показав грозу над полем, лісом, садом, над зеленими просторами зачинающейся весни в Росії:

Люблю грозу на початку травня,

Коли весняний, перший грім,

Як би резвяся й граючи,

Гуркоче в небі блакитному.

Так, багато вірші Тютчева присвячені природі, любові. Це, зрозуміло, дає підставу відносити його до жерців “чистої поезії”, але Тютчев був людиною свого часу. І багато віршів присвятив своїй батьківщині. З них ми дізнаємося, що не все в РФ так радує поета, як краса рідних просторів. Відбуваються на батьківщині події не були співзвучні його світогляду. Судження Тютчева точно характеризують всю мерзенність ситуації в країні політичної обстановки: “В РФ канцелярія і казарми… все рухається приблизно батога і чину”.

Судячи по ліриці поета, він був противником чиношанування, позбавлений всякого бажання вислужитися, був супротивником кріпосного права:

Над цією темною юрбою

Зійдеш ти коли, свобода,

Блисне промінь твій золотий.

Тютчев вічно прагнув зберегти повну свободу думки і… почуття, не підкорявся умовної світської “моралі”, не раболепствовал перед світськими пристойностями. Для поета Росія представлялася непорушною громадою, “ковчегом спасіння” для Європи. Однак такою вона уявлялася поетові лише з вигляду. В глибині своєї ж вона була “краєм довготерпіння”. Усю відповідальність за військові поразки і біди народу Тютчев покладає на царя. І якраз на його адресу була спрямована різка й викривальна епіграма:

Не Богу ти служив і не РФ,

Служив лише суєті своєї,

І всі діла твої, і добрі, і злі, –

Все було брехню в тобі, всі ознаки порожні:

Ти був не цар, а лицедій.

Це вірш викликає неоднозначне почуття. Неоднозначний і був у своїй поведінці Тютчев. Він належав до привілейованого класу, брав участь у дворянських політичних гуртках і був знайомий з деякими декабристами. Однак його сильно обурювали насильницькі методи, обрані ними для боротьби. Знаючи про підготовлюваний бунт декабристів, поет дотримувався нейтралітету. Потім він різко виступив з критикою декабристського руху:

Вас розбестило самовластье,

І меч його віс вразив, –

І непідкупному беспристрастье

Цей вирок закон скріпив.

Народ, цуравшись віроломства,

Паплюжить ваші імена –

І ваша пам’ять від нащадків,

Як труп в землі, збережена.

Подих епохи, в яку жив поет, відчувається більш того у віршах, далеких від громадської та політичної тематики. Він був сучасником великих воєн і соціальних потрясінь. І як людина широкого кругозору і гострого розуму, Тютчев намагався осмислити історичну важливість що відбуваються в країн
е подій, з болем і тривогою стежачи за ними. Його поезія – це своєрідна сповідь людини, який відвідав “цей світ у його хвилини фатальні”, в епоху краху соціальних підвалин.

Тютчев вічно прагнув існувати не в минулому, а в цієї РФ, і ці рядки дуже добре відображають його думки:

Не про минуле зітхають троянди

І соловей в ночі співає:

Не про минуле Аврора ллє, –

14 страх неминучої смерті

Не свеет з дерева жодного аркуша.

Їх життя, як океан безмежний,

Вся в сьогоденні розлита.

Неоднозначне ставлення Тютчева до образу своєї батьківщини проходить через усю його творчість. Він одночасно славить красу РФ через природу і викриває всі пороки країни тих часів. Але все ж поет з великою щирістю і любов’ю ставиться до РФ, захоплюється її красою.

Росія для Тютчева була своєрідним мальовничим полотном, про переваги якого він міг судити не тільки на своїй батьківщині, але й далеко від неї. Проживши багато років за кордоном, поет почав судити про свою батьківщину як би іздалеча, і часом відбуваються в РФ події ставали йому незрозумілими і чужими. В кінці життя він написав такі вірші:

Розумом Росію не зрозуміти,

Аршином загальним не виміряти:

У ній особлива стати –

В Росію можна тільки вірити.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: