Герой повісті «Собаче серце» — професор медицини Пилип Пилипович Преображенський. Він займається модного в той час проблемою омолодження людини. Треба віддати належне таланту вченого. Він відомий своїми працями і за кордоном. Роботяга: приймає пацієнтів, а після, ввечері, вивчає медичну літературу. Не чужий професор і маленьких земних радощів: любить смачно поїсти, поблистать в поважному суспільстві в дорогому одязі, поговорити зі своїм помічником Борменталем на різні слизькі теми. Словом, типовий інтелігент, яким Радянська влада ще не встигла остаточно перекрити, як мовиться, кисень. Втім, такий вчений більшовиків цілком влаштовує: він не займається політикою.
Основні події розгортаються після появи в будинку професора дворняги Кульки. Його характер дивним чином перегукується «гомо советикусу»: пес готовий на все заради шматка ковбаси, у нього сварлива і агресивний характер. Проходячи повз швейцара, Кулька думає: «От би тяпнуть його за пролетарську мозолистую ногу». А на опудало сови він дивиться з такими почуттями: «А ця сова — дрянь. Нахабна. Ми роз’яснимо».
Професор, захоплений наукою, не помічає, якого монстра привів у дім. У порядку експерименту він пересаджує Кульці сім’яні залози людини, мріючи облагодіяти людство. На очах здивованого вченого пес поступово перетворюється в людину.
Кулька, або вже Поліграф Поліграфович Шаріков, швидко знаходить в людському суспільстві свою соціальну нішу. Все відбувається, як у радянському державі: низи, дорв
Авшись до влади, починають тіснити все, що раніше займало це соціальне життєвий простір. В результаті сам його «батько» Преображенський ледь не опиняється на вулиці, і лише його старі зв’язки рятують його від свавілля Шарикова.
Булгаков показує психологічний тип російського вченого, який ще не стикався з усіма «принадами» більшовицького режиму. Його ще гладили по шерстці. Але він, захопившись своїми розробками, не помітив, що сам створив собі такого представника суворої влади.
Кулька буквально зганяє вченого зі світу. За смехотворностью сюжету стоїть глибока трагедія російської наукової інтелігенції, яка в ті роки мимоволі допомогла більшовикам зміцнити свої позиції. Шарікови поступово рушили у всі вищі ешелони влади і стали не тільки труїти долю нормальним людям, але і вирішувати її. Вони стали визначати і зовнішню політику країни.
Професор в пізньому каятті нарікає на свою помилку: «Я дбав зовсім про інше, про евгенике, про поліпшення людської породи. І ось на омолодження нарвався». Усвідомивши свою фатальну помилку, професор стає учасником злочину: за порадою Борменталя вони вирішують позбутися Шарикова і звільнити людство від цього кошмару.
Професор вирішується ще на одну операцію і повертає Шарикова в колишній стан.
Фінал повісті, однак, не благополучний, бо за стінами будинку професора, де мирно дрімає пес Шарик, залишилося багато заражених мікробом Шарикова людей, і вони накоять у країні багато гірких справ.