Образ поета в ліриці пушкіна

Тема поета і поезії була провідною у творчості Пушкіна протягом всього його життя. Змінювалися ідеали свободи творчості натхнення щастя але постійної залишалася тема поетичного покликання і призначення поета і поезії в суспільному житті.

У своїй творчості Пушкін звертався і до традиційних форм поезії, і до прози, і до білого вірша. Він належав до тих поетів, чия творчість можна чітко розділити на періоди, обумовлені впливом різних літературних течій, його внутрішньою еволюцією, а також обставинами особистого життя.

Ліцейський період творчості Пушкіна часто характеризують як наслідувальний. Юний поет шукав свій ідеал у вже усталених формах і зразках. У вірші “Осгар” (1814) представлений образ старця-барда, взятий з балад древнешотландского поета Оссіана.

Симпатії Пушкіна до поетів-карамзинистам відбилися в захопленні популярним серед них жанром послання. Саме так написано вірш “Містечко” (1815), яку можна вважати своєрідною літературною програмою молодого поета. В ньому ми бачимо образ поета-обранця, що залишився з Пушкіним на все життя:

Він до сонця здійметься,

Понад смертних стане,

І слава голосно гримне:

“Безсмертний повік пиит”.

У вірші “Розмова книгопродавця з поетом” (1824) ми бачимо намагання реалістично осмислити результати поетичних праць, перенести на папір образ самого натхнення, а не тільки його результати:

Якийсь демон мав

Моїми іграми, дозвіллям,

За мною всюди він літав,

Мені звуки дивні шепотів.

Проблема взаємини поета і суспільства і надалі хвилювала Пушкіна. У вірші “Бажання слави” (1825) популярність визнається необхідною для того, щоб кинути її до ніг коханої жінки,… викликати в неї почуття ревнощів.

У вірші “Поет і натовп” (1828) проводиться думка про вибраність, відторгнутості і непідкупності творця, викривається прагнення натовпу всюди шукати практичну користь (“пічної горщик тобі дорожче”).

Мотив обрання поета звучить і у вірші “Аріон” (1827), в основі якого лежить відомий античний міф про давньогрецького співака Арионе. Символіка вірша близька до романтичної традиції, тут творчість розглядається як духовний оберіг, що захищає його власника від будь-яких життєвих перипетій і стихій. Те, що саме творчість і натхнення дають поетові дар провидіння і велич, підкреслюється в іншому вірші, написаному в михайлівській посиланням, – “Поет” (1827).

З віком у поезії Пушкіна виявляється тенденція відходу від уявлень про творчість як про забаві, безвинною пустощі або як засіб впливу на суспільство. Поезія все більше розуміється як шлях до духовної досконалості, як якась місії – “дієсловом палити серця людей”.

У вірші “Я пам’ятник собі воздвиг нерукотворний” (1836) Пушкін як би підводить підсумок своєї творчості, обґрунтовує свої життєві і творчі принципи. Тільки мистецтво може, в кінцевому рахунку, “прах пережити і тленья втекти”, піднятися “вище Александрійського стовпа”. Призначення мистецтва в тому, щоб пробуджувати “почуття добрі”, “жорстокий вік восславлять свободу”. Мистецтво не повинно залежати від думки “черні”:

Велінням божу, про муза, будь слухняна,

Образи не боячись, не вимагаючи вінця,

Хвалу і наклеп приймай байдуже

І не сперечайся з дурнем.

Саме цим принципам і слідував Пушкін впродовж всього свого життя.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: