Значення автора в його романі «Війна і мир» велике: особистість Толстого проявляється у всьому що зображено у творі. Критерій моральності в оцінці подій, явищ, вчинків героїв — визначальний. Толстой не тільки з приголомшливою достовірністю малює історичні події, але й виражає своє ставлення до них.
У центрі роману — зображення війни і миру як протиприродного і природного станів життя людей. Ще на початку своєї творчої діяльності Толстой зізнавався, що його завжди цікавила війна, але не як «комбінація дій великих полководців», а як «самий факт вбивства» одних ні в чому не винних людей іншими. Письменник заперечував війну як явище, противне людському розуму, гаряче сперечався з тими, хто знаходив «красу жаху» у війні.
Крім того, Толстого-філософа завжди хвилювала проблема ролі особистості в історії. У «Війні і світі» він розглядає її на прикладі двох історичних постатей: Кутузова і Наполеона. Кутузов у романі — виразник народної мудрості, сила його в тому, що він розуміє і добре знає те, що хвилює народ, і діє відповідно до цього. Поведінка Кутузова — природно. Поведінка ж Наполеона неприродно (досить згадати, з якою іронією описує Толстой епізод з портретом сина, коли Наполеон підійшов до портрета і зробив вид задумливою ніжності»). Розвінчуючи особистість Наполеона, автор паралельно викриває наполеонизм взагалі, тобто прагнення до особистої слави і величі (до речі, за цей же Толстой засуджує і князя Андрія). Письменник тим самим заперечує талант Наполеона, перетворює його у звичайної людини. Недооцінка автором роману ролі особистості в історії принижує і значення Кутузова в цій війні, силу якого письменник бачить виключно в тому, що полководець вірно розуміє хід подій і дає їм вільно розвиватися.
Тепер звернемося до того, що означає «мир» у Толстого? Автор тлумачить це поняття значно ширше, ніж «світ» як спокій після війни. «Світ» для нього — це все людство, яке складається, якщо можна так сказати, з різних колективів. Художник стверджує ідею єднання в «світі» («світом все зробимо»). Він каже, що основні суперечності в світі» — соціальні, насамперед протиріччя між поміщиками-аристократами і їх селянами і протиріччя моральні: як між різними людьми (суперечності в поглядах, в життєвій позиції: князь Андрій, наприклад, і Анатоль Курагин), так і всередині самої людини (наприклад, суперечливий Долохов: з одного боку, його ніжне ставлення до матері та сестри, з іншого — жорстокість по відношенню до Ростова і П’єру). Утопізм поглядів автора в тому, що він вважає можливим переробити «світ» шляхом «морального самовдосконалення», за допомогою «спрощення».
Толстой був великим художником і великим гуманістом. Гуманізм письменника проявився у відтворенні правди життя, засудження жорстокості на війні і в світі і навіть у своїх помилках. Він глибоко вірить в людину, в його перетворюючу роль у суспільстві, хоч і помиляється щодо способів, якими він (чоловік) повинен змінити світ.
Толстой зізнавався, що в «Війні і світі» він «любив думку народну». Автор поетизує простоту, доброту народу, протиставляє їх фальші, лицемірства світла. Толстой показує двоїсту психологію селянства на прикладі двох його типових представників: Тихона Щербатого і Платона Каратаєва. Обидва героя дорогі серцю письменника: Платон — як втілення «всього російського, доброго і круглого», всіх тих якостей (патріархальність, незлобивость, смирення, релігійність), які так цінував письменник у російській селянство; Тихон — як втілення народу-богатиря, який піднявся на боротьбу, але лише в критичний, виняткове для країни час (бунтарські настрої Тихона в мирний час були засуджені Товстим).
Найтіснішим чином з темою народу пов’язана тема дворянства. Автор ділить дворян на «імущих» (до них відносяться Андрій Болконський, П’єр Безухов), помісних патріотів (старий Болконський, Ростовы) і світську знать (завсідники салону Шерер, Елен). До останньої письменник всіляко висловлює свою неприязнь, засуджує її, підкреслює відсутність у ній живих людських якостей.
У російській критичному реалізмі було дві течії: сатиричне і психологічний. Геніальним продовжувачем останнього став Лев Миколайович Толстой. Він досліджує внутрішні процеси людської свідомості, що не збігаються з їхніми зовнішніми проявами. Таким чином, герої Толстого розкриваються двічі: через їх вчинки, поведінку і через роздуми, внутрішні монологи. Широко застосовує Товстої і діалог, який завжди двупланов. Погляд, посмішка героя супроводжують вимовлені ним слова і доповнюють або спростовують їх зміст.
Автор проникає у сферу підсвідомого і за допомогою різних асоціацій (наприклад, дуб у Відрадному асоціюється у князя Андреях; його власним життям). Толстой використовує в романі і художню деталь: портретну (чисто вимитий шрам на шиї у Кутузова, губка з вусиками у «маленької княгині», променисті очі княжни Мар’ї), психологічну, предметну, словесну, побутову.
Нарешті, особистість автора виражається через неповторний стиль твору (постійне прагнення до ясності, до правди, багатство лексики, особливий синтаксичний лад роману), а застосований тут Товстим художній прийом («діалектика душі») використовувався і продовжує використовуватися досі багатьма письменниками класичної і сучасної літератури. Автор у романі — це геніальний художник, великий правдолюбець, мудрий філософ, психолог, тонкий аналітик всіх душевних рухів, гуманіст.