Автор не ідеалізує свого героя, не ставить його над іншими, а розповідає про те, як він боровся з життєвими обставинами. Андрій Соколов не надзвичайний супергерой. Він просто людина, яких було багато. Але тим величнішим постає він серед випробувань, які випадають на його долю. Можливо, якби не війна, він так би і не дізнався, на що здатний. Потрапивши на війну, Андрій Соколов зрозумів, що є борг, який не можна порушувати. Це обов’язок перед Батьківщиною, перед своїми товаришами, з якими воював. Саме тому він відчайдушно, ризикуючи життям, намагається довезти снаряди, тому що вони вкрай потрібні тим, хто залишився без боєприпасів один на один з ворогом. І не його вина в тому, що не загинув після вибуху, а потрапив у полон. У полоні він не забув, що є людиною. Це було нелегко в умовах, коли треба було зберегти життя серед голоду, знущань, виснажливої праці. Але Андрій Соколов здобув перемогу, насамперед ніш собою. Тому і вийшов з полону незломленим, готовим битися з ворогом. Пройшовши крізь випробування полону, він не погрішивши проти людяності, не зради» своїх товаришів, не дозволив собі егоїстичних вчинків. Досить згадати, як справжнім, сам втомлений, голодний, приніс шматочок сала і хліб своїм товаришам і розділив все порівну. Так Соколов воював і жив після втечі з полону. Особиста трагедія — загибель дружини і дочок — надломила його сили, але й тоді він знайшов мужність жити, боротись і сподіватися на майбутнє. Але загинув син Андрія Анатолій, і світ померк для нього. В таких ситуаціях люди губляться, часом стають злими. Але Андрій Соколов не зачерствів душею. Зустрівши маленького сироту, у якого війна відібрала батьків, Соколов зігріває його теплом батьківської турботи і радіє тому, що може ще бути комусь потрібним.
Образ Андрія Соколова — звичайної людини, яких багато, — це приклад людяності та гідності. Ось чому ми захоплюємося цим героєм.