Досі не вщухають суперечки навколо фігури Іллі Ілліча Обломова, що почалися в момент появи твору в 1859 році. Одні бачили і бачать у ньому мудреця і споглядальника, людини з добрим “голубиним серцем. Інші, насамперед Н. А. Добролюбов, відзначали “лінь і апатію” Обломова, його суспільну марність і нікчемність. З легкої руки критика поняття “обломовщина” стало прозивним.
Самого автора не задовольняли обидві позиції. Він був засмучений тим, що ніхто не зв’язав образи твору в “одне ціле”, ніхто не зміг прочитати роман “між рядками”. Гончаров чекав читача, здатного розібратися у всіх “за” і “проти”, сказати вагоме, але спокійне і неупереджене слово про героя.
В молоді роки Обломов хотів вести життя художників і поетів. Його девізом було вислів: “все життя є думка і праця”. Однак це бажання, як, втім, і багато інших, “незбагненним чином згасло”: Обломов занурився в “болото”, опустився на “дно” бездумного існування. “Обломовщина” – такий діагноз ставить своєму другові Штольц, і, згідно з ним, Ілля Ілліч не здатний скинути “халат” зі своїх плечей, тим більше з розуму і душі.
Все це так. І, тим не менш, духовна біографія Обломова не може бути представлена лише як процес поступового і неухильного розпаду особистості, втрати внутрішнього стрижня. Обломов – по-своєму цільна натура, яка саме в своїй цілісності і несхожості на “інших” протистоїть і того ж Штольцу, і масі ділків, кар’єристів, пристосуванців, “мучителів”, незадоволених, постійно тих, що метушаться, докучають настирливістю і невиправданою вимогливістю.
У романі Гончарова відчутно гоголівське початок. Ілля Ілліч більше всього схожий на Манілова: мрії, мрії, элементарность бажань. Але є одна важлива відмінність, яка не дозволяє ототожнювати персонажів: у Обломові начисто відсутня самовдоволення – вірний і головна ознака вульгарності. Звичайно, коли-то Обломов готував себе роль творця. Творцем він не став, але він не став і безвольним виконавцем чужої думки.
За словами Іллі Ілліча, в суспільстві немає “інтересів розуму, серця, немає загальної симпатії”. Може бути, несвідомо для себе герой виголосив слово, яке дає ключ до розуміння його життєвої позиції. У сучасній мові “симпатія” – синонім понять “співчуття”, “потяг”, “співпереживання”. Проте в “Тлумачному словнику” в. І. Даля в поясненні даються епітети: “несвідома любов”, “безпричинне потяг до іншого”. Не любов-пристрасть, не любов, раціонально зрозуміла, а щось вище, виходить із внутрішніх безотчетних серцевих спонукань, не контрольоване розумом почуття лежить в основі світовідчування персонажа. Характерний приклад: з одним з приятелів обговорюються колишні товариші по службі. “Він… добрий малий!” – висловлюється про одному з них Обломов і тут же додає: “Дуже добрий. “І далі підбираються визначення по наростаючій: “Прекрасна людина. Чудова людина!”
Вмів любити інших повнотою свого беззлобного серця, Обломов залишив у серцях стикалися з ним людей слід нічого не вимагає, зовні безвольною, а насправді самовідданої любові. Характерна в цьому відношенні доля Гафії Матвіївни, яка стала поміщицею, пані Обломовой. Після смерті чоловіка вона як і раніше була “живим маятником” в будинку: вела господарство, поїла всіх чаєм і кавою, обшивала, дивилася за білизною, за дітьми, за куховаркою, за двірником, намагалася догодити братика і його примхливої дружині. “Але чому ж так?” – запитує Гончаров. Що змушувало її, незалежну і ні в чому не потребує, взяти на себе всі ті клопоти, на які ця жінка прирекла себе? Відповідь одна: жертовність йшла від любові Обломова; тепер Агафія Матвіївна знала, що жила не даремно, і її існування стало осмисленим. Добро породжує добро, бо кріпак Захар не може покинути могили свого пана. Але син Обломова, воспитывающийся в будинку Штольца, навряд чи збереже” почуття загальної симпатії.
Ілля Ілліч помер без болю і мук: ніби зупинився годинник, які забули завести напередодні. Його тіло, уточнює Гончаров, покоїться на найближчому цвинтарі під скромною урною, між кущів, “затишшя”, “здається, сам ангел тиші охороняє сон його”.
Раптова смерть без страждань – своєрідна нагорода за чисту, “як кришталь”, душу. Але ж це ще і смерть без покаяння, без останнього критично кинутого погляду на прожиті роки, без підведення підсумків земного буття. “Ніхто не бачив останніх його хвилин, не чув передсмертного стогону”.
Виникає воістину двозначна ситуація: для Іллі Ілліча, жив тихо і непомітно, “легка” смерть – звичайно, добре. Але для людини, як істоти розумної, несе відповідальність за стан світу, це не вихід, це не виправдання.
Вчені багато сперечаються про походження прізвища персонажа. За споконвічної російської традиції герой отримав її від родового маєтку Обломовки, назва якого здебільшого зводять до слова “уламок”: уламок старого укладу життя, патріархальної Русі. Є й інше тлумачення: в народних казках часто зустрічається поняття: “сон-обломон”, який зачаровує людину, як б придавлює його могильним каменем, прирікаючи на повільне, поступове згасання.
“Обломовщина” – сон активного внутрішнього “я”, що може вразити кожного, не яке виробило в собі морально-психологічного протиотрути.
Володіє величезною силою узагальнення, образ Обломова відноситься до “вічних” образів не тільки російської, але й світової літератури.