Новаторство драматурга Гоголя

У відповідь на зауваження Аксакова що сучасна російська життя не дає матеріалу для комедії, Гоголь сказав що це неправда що комізм криється скрізь що живучи посеред нього ми його не бачимо, але що “якщо художник перенесе його в мистецтво, на сцену, то ми самі над собою будемо валятися зі сміху”. Схоже, що в цій фразі і полягає загальний зміст новаторства Гоголя в драматургії: основним завданням стає перенесення комізму повсякденному житті на сцену. Як сказав в одній із своїх статей Григор’єв, “очевидно те, що нова руда відкрита великим поетом, руда аналізу звичайної повсякденної дійсності*. Такий вибір предмета творчості диктував і художні засоби. П’єси Гоголя – це комедії, але комедії, протиставлені класичних творів цього жанру, по-перше, за сюжетом (в порівнянні з високою комедією), а по-друге, типи, виведені в комедіях Гоголя, протиставлені типами п’єс того часу. Замість хитромудрих коханців, незговірливих батьків на сцені з’явилися живі, повсякденні національні характери. Вбивства, отрута Гоголь виганяє: у його п’єсах божевілля, загибель стають наслідком пліток, інтриг, підслуховування. Гоголь переосмислює принцип “єдності дії” як єдності задуму та виконання його головним героєм. В п’єсах Гоголя не герой управляє сюжетом, а сюжет, що розвивається за логікою азартної гри, несе героя. Цілі героя протистоїть кінцевий результат, наближення до мети виявляється віддаленням від неї “на величезну відстань” (“Володимир третього ступеня”).

Гоголь створює незвичайну для п’єси ситуацію: замість однієї особистої або домашньої інтриги зображується життя цілого міста, що значно розширює соціальний масштаб п’єси і дозволяє здійснити мета написання п’єси: “зібрати в одну купу все погане в Росії”. Місто гранично иерархичен, всередині нього зосереджено розвиток комедії. Гоголь створює новаторську ситуацію, коли роздирається внутрішніми протиріччями місто стає здатним до цільної життя, завдяки загальному кризи, загальному почуттю страху перед вищими силами. Гоголь охоплює всі сторони суспільного життя управління, але без “адміністративні подробиць”, “загальнолюдському вигляді”. В “Театральному роз’їзді” сказано: “людське знайдеться скрізь”. У його комедії при широкій системі посадових осіб виведений великий діапазон духовних властивостей: від добродушною наївності поштмейстера до каверзничества Суниці. Кожен персонаж стає свого роду символом. Але певне психологічне властивість співвідноситься з персонажем не як його головна риса, а скоріше як діапазон певних душевних рухів (поштмейстер, як каже сам Гоголь, “простодушний до наївності людина”, але з не менш простодушним єхидством він під час читання листа Хлестакова тричі повторює: “Городничий дурний як сивий мерин”). Всі почуття героїв переводяться з штучного у сферу їх реального прояву, але при всьому при цьому людське життя береться письменником у всій її глибині. І коли Бобчинський говорить Хлестакову: “Я прошу вас уклінно, як поїдете в Петербург, скажіть усім там… вельможам різним: сенаторам і адміралам, що ось, ваше сіятельство, або превосходительство, живе в такому-то місті Петро Іванович Бобчинський. Так і скажіть: живе Петро Іванович Бобчинський”. Гоголь показує в цій прохання прагнення “означити своє існування у світі”, найвища мить його життя.

У своїй п’єсі Гоголь намагається обмежити комічні ефекти. “Ревізор” – це комедія характерів. Ми сміємося, за словами Гоголя, не над “кривим носом” персонажів, а “над кривою душею”. Комічне в п’єсі підпорядковане змалюванні типів, виникає прояви їх психологічних і соціальних властивостей.

В “Театральному роз’їзді” Гоголь пише: “Так, якщо брати зав’язку в тому сенсі, як її звичайно приймають, так її точно немає. Але, здається, вже пора перестати опиратися на цю вічну зав’язку <. >. Тепер сильніше зав’язує драму прагнення дістати вигідне місце, “блиснути і затьмарити, у що б то не стало, іншого, відзначити за зневагу, за насмішку. Не більше тепер мають електрики чин, грошовий капітал, вигідна одруження, ніж любов? “Отже, Гоголь відмовляється від традиційної побудови п’єси. Немирович-Данченко досить чітко висловив нові принципи побудови п’єси: “Самі чудові майстри театру не могли зав’язати п’єсу інакше, як у кількох перших сценах. В “Ревізорі” ж одна фраза: “Я запросив вас, панове, для того, щоб повідомити пренеприятное звістка: до нас їде ревізор”, – і п’єса вже розпочато. Аналогічна і розв’язка. Гоголь знаходить сценічний рух в несподіванки, які проявляються в самих характерах, в багатогранності людської душі, примітивна вона не була. Зовнішні події п’єсу не рухають. Відразу задається загальна думка, ідея: страх, який і є основою дії. Це дозволяє Гоголю різко змінити в кінці п’єси жанр: з розкриттям обману Хлестакова комедія переходить у трагедію”.

Якщо у 1832 році Гоголь пише Погодину: “Драма живе тільки на сцені. Без неї вона як душа без тіла”, то в 1842 року Гоголь предпосылает своїй п’єсі епіграф “Зась на дзеркало нарікати, коли пика крива”, явно розрахований на читача, що дало критикам привід говорити про загальну несценічною комедії. І, хоча комедія дійсно дуже важка для сценічного втілення, і сам Гоголь писав про незадоволення її постановками, комедія все-таки була розрахована саме на глядача. Принцип “четвертої стіни” дотримується, і крім: “Чого смієтеся? Над собою смієтеся!” в зал реплік немає. Але Гоголь вперше в російській комедії малює не окремий острівець пороку, який ось-ось може нахлинути чеснота, а частину єдиного цілого. У нього фактично немає викритті, як в комедії класицизму, критичне початок п’єси в тому, що його модель міста можна розширити до загальноросійського масштабу. Широке життєве значення ситуації “Ревізора” в тому, що вона могла виникнути майже скрізь. У цьому життєвість п’єси.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: