Недоросток як соціально-політична комедія “Недоук” справедливо вважається вершиною творчості Д. І. Фонвізіна і всієї вітчизняної драматургії XVIII ст. Зберігаючи в ряді випадків зв’язок з попередньою традицією, комедія “Недоук” є, безумовно, новаторським твором. Насамперед це виявляється в його жанрі. Це – перша соціально-політична комедія на російській сцені. За словами Н. В. Гоголя, Фонвізін розкрив “рани і хвороби нашого суспільства, важкі злоупотребленья внутрішні, які нещадною силою іронії виставлені в очевидності приголомшливою”. У цій комедії вдало поєднуються яскраві й правдиві картини з життя помісного дворянства і новітні просвітницькі ідеї, що стосуються уряду, “чесного” громадянина. Фонвізін, звичайно, не показує на сцені прямого зіткнення покріпаченого селянства зі своїми гнобителями-поміщиками, але дуже глибоко і точно розкриває причини, що призводять до цього, причому, з неабиякою часткою іронії і сарказму. Вже сама назва комедії “Недоук” – говорить про те, що основна її проблема полягає у розмежуванні істинного і помилкового виховання. Але, коли глядач чує заключні слова Стародума (“Ось лихих звичаїв гідні плоди!”), він розуміє, що справа не тільки в поганому вихованні, а набагато глибше – в самому явищі кріпосного права. Таким чином, можна виділити декілька головних тем комедії: кріпосне право, виступи просвітителів проти Катерини II, виховання і питання про форму державної влади. З перших же явищ автор показує поміщицький свавілля: кріпак Тришка, ніде не навчався кравецького мистецтва, пошив каптан Митрофану, на що отримує тільки лайку та побої; привід для покарання завжди знайдеться, адже Простакова “холопам потурати не має наміру”. Дістається від Простаковых і їх вірної служниці й няньці Митрофана Еремеевне, її нагорода за працю – “по п’яти рублів на рік та по п’яти ляпасів на день”. До того ж, це сімейство майстерно оббирають своїх селян. “З тих пір, як усе, що в селян не було, ми відібрали, нічого вже здерти не можемо. Така біда!” – скаржиться Простакова. Варто, однак, відзначити, що образ Простакової, на початку комедії викликає лише гнів і презирство, в кінці може викликати навіть жалість. Адже вона шалено любить свого сина, а у фінальній сцені, втративши свою необмежену владу над кріпаками, вона до того ж… ще й відкидається власним сином і надалі навряд чи зможе розраховувати на його синівську вдячність. Вона принижена і жалюгідна. Про Митрофана ж варто сказати, що Фонвізін, створюючи його образ, переслідував мету не тільки виставити його на посміховисько, хоча його вчинки і репліки (“пізнання” у граматиці, бажання не вчитися, а одружуватися), безумовно, смішні. Але його ставлення до Еремеевне, його жалість до матері, яка, як йому приснилося, втомилася бити батька, його готовність “за людей прийматися” (тобто розправлятися з ними), його зречення від матері – все це доводить, що з нього зростає жорстокий і деспотичний кріпосник. Фонвізін викриває також і селян, яких торкнулося згубний вплив кріпосного права: так, наприклад, Еремеевна втратила почуття власної гідності і по-рабськи віддана своїм панам. До речі, важливо відзначити той факт, що драматург виступає за скасування кріпосного права, а лише за його обмеження (це, до речі, видно і в написаному ним “Міркуванні про неодмінні державні закони”). Про зрілість комедії Фонвізіна говорить те, що тут він сміливо виступає з критикою правління Катерини II. Його позитивні герої, в першу чергу Стародум, виступають з викриттями легенди про Катерині II як про освіченої правительки. Її двір загруз в інтригах, “один іншого звалює, і той, хто на ногах, не піднімає вже ніколи того, хто на землі”. Вустами Стародума Фонвізін говорить, яким йому хотілося б бачити імператрицю: “Наскільки великої душі треба бути в государя, щоб стати на стезю істини і ніколи з неї не совращаться!”. Не можна не згадати про те, що тема ідеального государя (государині) була дуже характерна, можна сказати, типова для творчості письменників XVIII ст. це улюблена тема классицистов, тобто Фонвізін – син свого покоління. У той же час художнє своєрідність “Недоростка” не вкладається в рамки класицизму, ні сентименталізму, ні романтизму. Наявності пошук автором нової ідейно-естетичної системи, нового методу в літературі. Фонвізін зумів широко охопити і об’єктивно оцінити сучасну йому дійсність, він створив типові і одночасно індивідуалізовані образи і характери, поставлені ним питання чотки і сміли – все це ознаки того, що в російській літературі почалося формування критичного реалізму.