Народ герой поеми кому на Русі жити добре

Багато попередники і сучасники Некрасова писали про народ. Їх твори допомагали розвитку суспільної свідомості, вчили любити та поважати мужика, викликали ненависть до гнобителів народу. Некрасов ж вперше створює твір не тільки про народ, але і для народу. Поема “Кому на Русі жити добре” – це багаторічна праця Некрасова, в Якому вилилися його любов до народу, роздуми і біль поета про народну долю.

Селяни-мандрівники в поемі Некрасова представляють ту багатолику Русь, яку об’єднує одне – злидні і безправ’я. Мужики підібралися з сіл, назви яких говорять самі за себе: Заплатово, Дырявино, Разутово, Знобишино, Горелово, Неелово. Відповідні назви і в губерній, повітів, волостей. Вже самими цими назвами поет вершить суд над невлаштованістю, убогістю і безнадією життя селянської Русі, яка постає в поемі голодною, разутой і роздягненою, доведеної до останньої ступеня руйнування, яка страждає від непосильної праці і принижень.

Але безправне становище народу не вбило в ньому кращих людських якостей: чуйності до чужого страждання, почуття власної гідності, готовності до боротьби з гнобителями. “В рабстві врятоване серце вільне – золото, золото серце народне!”- каже поет.

В образі селянина Савелія – “богатиря святорусского”, “богатирі сермяжного” втілені могутні сили, непохитне завзяття і богатирська стійкість російського народу. Разом з іншими селянами він відмовляється платити поміщикові оброк і вирішує про себе: “не дери, собачий син, а всієї душі не вышибешь!” Савелій стає на чолі селянського бунту проти управляючого маєтком німця Фогеля.

Безправне становище жінки-селянки, її незавидну долю поет показує на прикладі Мотрони Тимофіївни. “По п’ятому годку” вона вже працює. Вийшовши заміж, переносить знущання чоловікової рідні, смерть дитини, побої, каторжна праця. Але, незважаючи на це, повна негараздів життя не вбила в ній кращі риси російської жінки-селянки: її моральну чистоту, свідомість людської гідності Поет показує пробудження селянського самосвідомості й створює образи “нових” людей, що вийшли з народу і стали активними борцями за народне благо. Такий Ермил Гірін. В якій би посаді він не був, він прагне допомогти мужику, захистити його. Пошана і любов здобув він “строгою правдою, розумом і добротою”. Тип інтелігента-демократа вихідця з народу, втілений в образі Гриші Добросклонова, сина farmhand і полунищего дячка.

Поет не ідеалізував народ, знаючи, що не всі встояли проти розбещуючого впливу рабства. Але якщо перед тими, хто зберіг шляхетність, волю до боротьби, поет схиляється, то про рабів і холопів він говорить з презирством.

Лакей Ипат щасливий своїм хлопським положенням. Захлинаючись від захвату, він згадує про знущання пана, називаючи його “князюшкой”, а себе “рабом останнім”. Автор дає Ипату влучне і злісну оцінку – “холоп чутливий”.

Ненависть до холопству, до рабського терпіння – одна з характерних рис морального обличчя революціонерів-демократів. Це почуття поділяє і народ. В оповіданні “Про холопа зразкового Якова вірного” дворовий чоловік барона Синегузина так говорить: “Люди холопського звання – сущі пси іноді”. Чим важче покарання, тим їм миліше господа”.

У поемі зовсім ясно сказано про те, що робить селянина бунтарем і якої сили може досягти його обурення і бунт: “У кожного селянина душа, що хмара чорна – громам гриміти оттудова, кривавим лити дощам…”.

Некрасов свято вірить в “силу народну – силу могутню”, у славне майбутнє народу: “Ще народові російському межі не поставлені: перед ним широкий шлях!” Поет хоче вселити цю віру в інших, надихнути своїх сучасників не відвертатися від людей простого звання: “Така грунт добра – душа народу руського”. Про сіяч, прийди.

Адже дійсно, наш народ вистояв, витримав і війни, і революції криваві. Выдюжил, не зігнувся, залишилися працьовиті до розумні, жадібні до знань люди. Я вірю, що Росія перетвориться в могутню, квітучу державу, якою і повинна їй бути. Адже ми росіяни.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам