Кого з нас не кривдили? Хто сам не кривдив? Таких людей просто немає. Відрізняє нас один від одного інше — вміння або невміння прощати. «На ображено воду возять» — у цій прислів’ї показано негативне ставлення до людини, не здатного забувати образи. Та й самому скривдженому тяжко носити в собі свою образу. Тому варто навчитися прощати людей.
Відносини між людьми складаються по-різному. Ми здійснюємо різні вчинки: хороші і погані. Допомагаємо один одному у справах, виконуємо бажання, виконуємо прохання. Але трапляється, брешемо, не можемо зробити обіцяного, чинимо всупереч, сваримося. Часто ми ображаємо улюблених людей, зопалу говоримо так, як зовсім не думаємо. Ми робимо людині боляче, і ображаємо його, можливо, не помічаючи цього. Якщо він дорогий нам, потрібно постаратися загладити свою провину, вибачитися.
Всі люди різні, з різними характерами і темпераментом. Кожен ображається, прощає і вміє просити вибачення по-своєму. Ранимі, чутливі люди ображаються швидко. Навіть дрібниці, які не варті уваги, жарти вони сприймають серйозно. Але так само швидко вони вміють зрозуміти і пробачити кривдника, тому що важко переносять негативні емоції. Людей же холодних, сухих, скупі на емоції образити складно. З одного боку, це добре: вони захищені від зайвих переживань. З іншого боку, такі люди самі можуть сильно образити.
Вміння просити вибачення і прощати — ознака сильної особистості. Адже це подолання свого гніву і визнання власних помилок.
Прощати образи необхідно. Коли ми ображені, у нас зіпсовано настрій, немає усмішки на обличчі, знижений тонус. А в пригніченому стані ми самі можемо заподіяти біль. «Прости…». Іноді це слово здатне вгамувати самі хлопчики, що розігралися конфлікти. Воно здатне проникати в глибини нашої душі, якщо воно було сказане із щирістю. «Пробач»… Сказавши це слово, ми немов звільняємося від пут, які були настільки важкими. Від цього слова в нашій душі вщухають всі бурі, завмирають хуртовини. І серце немов оживає від буденності та смутку.
Як навчитися прощати? Потрібно хоча б на хвилину уявити себе на місці кривдника. Йому важко, неприємно і прикро за те, що не приймають його вибачень. Крім того, не потрібно забувати, що і ми не раз ображали кого-то, відчували тривогу, свою провину. Прощати треба назавжди і від чистого серця. Якщо це не так, то значить не було прощення. Якщо згадуєш образу, то, значить, не пробачив. Не варто, якщо прощаєш, ставити собі це в заслугу. Треба просто забути.
У художній літературі є чимало прикладів, де звучить тема прощення. Наприклад, у романі-епопеї Толстого «Війна і мир». Болконський шалено закохується в Наташу Ростову, але щось говорить йому, що їхнє щастя неможливе. Наташа теж любить Болконського, правда він її здається сухим, розчарованим, одиноким, між тим як вона сама енергійна, молода, весела дівчина. Наташа не розуміє, навіщо князь відклав весілля на цілий рік. Цією відстрочкою він спровокував її зраду. Гордість не дозволяє Андрію пробачити Наташу, зрозуміти її. У розмові з П’єром Болконський сказав: «Я говорив, що занепалу жінку треба вибачити, але я не говорив, що я можу пробачити, я не можу». Перед нами постає жорстокий егоїст. Болконський змушує себе забути про Наталю.
Інакше тема прощення відображена в романі «Герой нашого часу» Лермонтова. Віра відіграє велику роль у розкритті характеру Печоріна. Віра — єдина людина, повністю зрозумів сутність Печоріна, любляча його з усіма достоїнствами і недоліками. Цю проникливість і вірність почуттю не міг не оцінити і сам Печорін: «Вона єдина жінка у світі, яку я не в силах був би обдурити», — і тільки вона одна викликає справжні і щирі почуття, хоча і скороминущі. Почуття Віри настільки сильні, що вона прощає всі страждання, принесені їй Печоріним, продовжуючи любити його, знаючи, що вони ніколи не будуть разом. В образі Віри ми бачимо покірність, жертовність, у неї немає яскраво вираженого почуття власної гідності, вона знову освідчується в коханні Печорину після того, як він вже один раз її залишив. Все це треба було автору, щоб показати егоїзм героя, його ставлення до оточуючих, страх втратити свободу — головне, на його думку, в житті.
Мені здається, потрібно прощати все і всім, навіть зраду одного. Образа, помста руйнують нас. Вони можуть бути переконливими, а завтра руйнівними. Вірніше, вони завжди такі. Приносять лише хвилинне задоволення. У нас немає права судити. Нехай все розсудить життя. Ні до чого тримати важкі думки в серці. Там повинні селитися тільки світлі, благородні почуття. Прощення — це великодушність. Давайте будемо великодушними, і, можливо, світ стане добрішим!