Серед найбільш талановитих і знаменитих поетів XIX в. особливе місце належить Федору Івановичу Тютчеву. Тургенєв так писав про нього в одному з журналів того часу: “Про Тютчева не сперечаються: хто його не почуває, тим самим доводить, що він не відчуває поезії”.
Незважаючи на те, що кількість поетичних текстів у Тютчева відносно мало, якість їх вражає своєю глибиною, мудрістю і красою. Тютчева від усіх інших поетів відрізняє присутність філософських роздумів в його творах: йому завжди хотілося зрозуміти навколишній світ, вникнути в його суть.
Поет, постійно міркувала над вічними цінностями, нескороминущими, в реальному житті жив відчуттями, які йому дарувала любов до жінки. Ставлячись до земних проблем кілька усунення й легковажно, Тютчев знав справжню ціну повсякденних душевних переживань і метань. Через багато його вірші “червоною ниткою” прослизає одна тема, головна думка якої полягає в словах: “Все проходить. “. Можливо, тому так багато трагічних ноток в його віршах.
Серед чудових поетичних текстів Тютчева моїм улюбленим є вірш “Не знаю я, торкнеться ль благодать. “. Не хотілося б докладно аналізувати цей текст, у нього треба зрозуміти, відчути. Цей вірш було написано в 1851 р. але більше двадцяти років залишалося нікому не відомим. Вірш присвячено дружині Федора Івановича – Эрнестине Федорівні Тютчевой. Але саме в цей час в душі поета зароджувалася найсильніша любов до Олени Олександрівні Денісьевой.
Весь вірш є свідченням неприборканого бажання, пошуку земної благодаті. Всі ці потреби пробуджується в той момент, коли душа знаходить себе в “духовному непритомності”. Здається, що внутрішній світ Тютчева та його лірики таїть у собі якесь передчуття, нудиться очікуванням. Думки і свідомість самого автора як би метушаться між двох вогнів. З одного боку:
Мужайся, серце, до кінця:
Та ні… в творінні творця!
І немає сенсу в благанні!
Нехай страдницьку груди
Хвилюють пристрасті фатальні –
Душа готова, як Марія,
До ніг Христа навіки пригорнутися.
Світ у поезії Тютчева весь ніби просякнутий відчуттям таїнства життя. Доступним стає і таїнство віри. У вірші з’являється конкретика, спілкування двох цілісних особистостей. Поет робить акцент на повноту, щирість любові з Її боку і нездатність Його так глибоко переживати це почуття.
Ліричний герой, якого ми сприймаємо, хоча і незалежний від “безсмертної вульгарності людської”, але все ж таки переповнений вщерть своєї душі смиренням і почуттям провини. Іноді створюється відчуття того, що “надлишок” пристрасті земної для нього є надмірним. Душа ж жіноча схожа на живу життя природи. У ній ми помічаємо своєрідний “надлишок” буття:
І світ квітучий світ природи
Надлишком життя захоплений.
Життя якийсь надлишок
У спекотному повітрі розлитий.
Дуже близько з “надлишком життя” розташовується “надлишок упоенья”. “Поєдинок фатальною” являє собою і поєдинок думки, і поєдинок внутрішній, який перебуває у філософському свідомості. Тютчевский текст 1851 р. на думку більшості критиків, немов зближує дві площини буття: релігійно-церковну, християнську та світську, земну:
Але якщо б душа могла
Тут, на землі, знайти успокоенье,
Мені благодаттю ти б була –
Ти, ти, моє земне провидіння!
Критиками також зауважено, що образ дружини поета, її світ співвіднесені з тим чином привабливого земного буття, уособленням якого була Е. А. Денисова. А це вже інша іпостась, яка асоціювалася з мірою і “успокоеньем”.
Сама мова тютчевської поезії налаштовує на більш глибоке і вдумливе сприйняття нею віршів. Тільки відсторонившись від нагальних проблем і турбот, можна зрозуміти вірші Тютчева, і тоді потреба в глибокому і детальному аналізуванні відпаде сама собою, залишивши лише місце звуків серця!