“Моє ставлення до ввв” твір

На щастя, Велика вітчизняна війна не зачепила ні мене, ні мою сім’ю. У мене в родині ніхто не воював. Звісно, так казати не можна. Правильніше говорити, що ніхто з моєї родини не був на фронті. Всі громадяни Радянського Союзу зробили що-небудь, щоб солдати, які б’ються і вмирають там, на фронті, змогли перемогти. Хтось рив окопи, хто стояв біля верстата на заводі, хтось доглядав за пораненими в госпіталях, а хтось віддавав останній шматок хліба. Моя бабуся була трудівницею тилу, тому я не можу сказати, що вона не воювала. Кожен у той час воював, але кожен воював по-своєму: хтось з автоматом в руках на лінії фронту, а хтось, воював стоячи біля верстата в тилу.
Минуло вже багато років, але пам’ять про цю жахливу війну все ще жива в наших серцях. Зараз нам, звичайно, важко уявити події того часу, а, дивлячись на усміхнених людей похилого віку-ветеранів, насилу віриться в те, що вони пережили жах і хаос війни. Подивіться на них. На їх грудях спочивають ордени і медалі. Ось медаль за мужність, а ось за відвагу…. Медалі адже не дають просто так, значить, чоловік заслужив цю нагороду. Ці люди на війні захищали свою країну і свою Батьківщину, а раз так, то значить, вони прожили своє життя не марно.

Я не можу собі уявити весь той жах, який їм довелося пережити. Давайте подумки перенесемося тому, коли сьогоднішні ветерани були молодими і ще не знали, що буде війна. Уявляєте, що їм довелося пережити? А зараз вони стоять на параді, як ні в чому не бувало і посміхаються. Але подивіться їм в очі. Вони плачуть. Вони плачуть, тому що війна – це страшно. Зараз у сучасної молоді сформовано чітку думку про те, що війна – це романтика, а 9 травня це ще один привід, щоб погуляти і повеселитися з друзями. Скажіть, чи потрібно святкувати день перемоги? Адже зараз ніхто вже й не пам’ятає тих страшних днів. Ніхто вже не відноситься до цього дня, як до пам’яті про перемогу. Перемогу в одній з найстрашніших воєн на землі. Адже якби ми тоді не перемогли, то хто знає, яким би став сучасний світ? Ніхто вже не пам’ятає тих страшних подій, безглуздих смертей. Я кажу “безглуздих” тому що смерть солдата завжди… безглузда. Хто такий солдат? Солдат – це, перш за все громадянин. А хто такий громадянин? Громадянин – це людина, просто людина, яка хоче бути щасливим. Але замість того щоб просто жити і радіти життю солдат бере в руки гвинтівку і йде на фронт. А що відбувається з солдатами на фронті? На фронті солдат буде вбивати ворогів своєї країни, вбивати люто і фанатично. Солдат знає, що якщо зараз він не віддасть своє життя, то потім можуть померти всі ті, кого він любить: його рідні, друзі, діти, кохана, яка чекає його вдома. Подумайте про те, що ніхто з політиків, тих, що розв’язують війни, ні разу не воювали. Тому я і кажу, що смерть солдата безглузда, тому що під час бою він далекий від політичних хитросплетінь. Під час бою солдат знає одне – він повинен битися інакше помруть ті, кого він любить, а смерть близької ще страшніше, ніж власна смерть….

Зараз існують мільйони книг про великій вітчизняній війні. Прочитавши одну з таких книг, ми можемо дізнатися про війну, на яку нас не було. Але ми ніколи не зможемо зрозуміти всього жаху війни. Чому день пам’яті поступово перетворюється для нас просто в черговий свято? Тому що наше покоління вже не пам’ятає той страшний час, адже потім буде ще гірше. Людству властиво забувати. Пройде ще кілька десятків років, і наші онуки і правнуки вже не будуть розуміти сенсу цього свята. Ну, коли-то давно була війна. Ну і що? А ще через кілька десятків років цей день більше не буде відзначений у календарі червоним кольором, тому що пам’ять про цю війну буде вже нікому не потрібна. Хоча вона вже сьогодні нікому не потрібна. У нашому місті вже другий рік проходить акція: людям роздають георгіївські стрічки. Навіщо? Щоб люди пам’ятали. Придивіться до них уважніше, ці стрічки прив’язують до сумок, пов’язують на зап’ясті, і заплітають у волосся лише тому, що це незвично і красиво. І тільки ветерани носять георгіївські стрічки у серця. Вони пам’ятають. Я теж хочу пам’ятати, але не можу, бо мене тоді ще не було. Знаєте, іноді мені здається, що це добре, що людство все забуває. Так, добре, що через декілька поколінь люди забудуть цю прокляту війну, тому що війна – це дуже страшно.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: