Працюють у нашій родині всі: бабуся – вдома, на господарстві, мама – на заводі, контролером відділу технічного контролю. Ми з братом – школярі, наша основна робота – старанно вчитися. Батька з нами немає вже давно, так вже вийшло. Тому найкращий приклад для мене – це мій старший брат Антон. Він вчиться у випускному класі, причому вчиться дуже добре, чого не можна сказати, на жаль, про мене. У буденні дні я майже весь вільний час витрачаю на приготування домашніх завдань.
Правда, відразу після уроків я дозволяю собі годинку погуляти, потім обідаю і беруся за домашні завдання. Зазвичай на це йде приблизно дві години. Потім треба допомогти бабусі на кухні – вимити посуд, підмести підлогу або ще щось зробити, якщо вона попросить. Після вечері кожен в нашій сім’ї займається улюбленими справами. Бабуся плете рукавиці, шкарпетки. Виходить це у неї просто чудово, а ще вона вважає, що це заняття заспокоює нерви. Мама любить дивитися серіали або читати жіночі романи. Ми з Антоном її вибір поважаємо, але не поділяємо. Увечері ми охоче граємо в різні ігри – шашки, шахи, нарди. Крім того, у нас є невелика бібліотека, вона нас часто рятує від нудьги. Антону подобається читати фантастику, особливо Рея Бредбері, Гаррі Гаррісона, і фентезі – такі книги, як “Володар кілець” і “Сильмариліон” Толкієна. А мені більше до душі детективи. Мій улюблений автор – це Агата Крісті, я прочитав вже дванадцять томів з двадцяти. Дуже цікаво в її романах і оповіданнях побудовані сюжети. А ще мені подобаються детективи Рекса Стаута, в яких розслідування ведуть Ніро Вульф і Арчі Гудвін. Кожен раз дивуюсь, як Рексу Стауту вдається поєднувати найгостріші детективні сюжети з витонченою, майже англійської іронією. Всі ці наші заняття – ігри, читання книжок – роблять довгі зимові вечори більш короткими і веселими.
Вихідні дні ми майже завжди присвячуємо активного відпочинку. У суботу вранці ми з Антоном швидко прибираємо в нашій кімнаті, раз у місяць ще й вибивати килим. Після цього Антон біжить на підготовчі курси до інституту радіоелектроніки, а я йду з хлопцями з нашого двору. Навесні і восени ми ганяємо на велосипедах майже цілий день або граємо у футбол, взимку заливаємо у дворі невеликий каток і катаємо на ковзанах, з’їжджаємо з великої гірки на санчатах, ліпимо снігові фортеці.
Минулої зими наша вчителька Олена Петрівна організувала похід на лижах в міський лісопарк. Ось де було цікаво! Ліс взимку тихий, урочистий, білочки стрибають по деревах і по землі, від гостинців не відмовляються. Одним словом, спогадів вистачило надовго. Влітку, на канікулах, ми їдемо у село до діда Андрія. Він рідний брат нашої бабусі Тетяни. Добре в селі, чисте повітря, річка поруч, сусідка молоком пригощає – у неї є корова. Господарство у діда Андрія… не дуже велика, та все одно роботи на все вистачає. Вранці треба погодувати курей і качок, потім на городі працюємо до обода. Ну, а після обіду ще дорослі працюють, а нас з Антоном відпускають “розважатися”. Цікаві справи на річці – це рибалка або ловля раків. Дідусь Андрій навчив нас підгодовувати рибу, тепер ми з Антоном без багатого “урожаю” не повертаємося. І мама з бабусею ради – свіжа рибка до столу! Після вечері можна поганяти м’яч з хлопцями на вулиці. Дід Андрій у нас талановитий, вміє грати на різних музичних інструментах. У нього є баян, гітара та губна гармошка. Ми з Антоном теж хотіли б грати, як дід.
В дідуся є непогана бібліотека, він до виходу на пенсію був вчителем української мови та літератури в сільській школі. На полицях стоять багато творів Івана Франка, “Кобзар” Шевченка і збірку поезій Степана Руданського. Завдяки дідусеві ми познайомилися з цими книгами задовго до того, як почали вивчати у школі. Правда, влітку в селі читати майже немає часу, тільки в дощові дні можна посидіти з книжкою на веранді. Ще одне улюблене справа має Антон – він грає в солдатиків. Тільки не треба сміятися, що шістнадцятирічний хлопчик захопився таким дитячим заняттям. По-перше, солдатиків він робить сам. По-друге, це не просто іграшки – це маленькі точні копії зображень справжніх воїнів різних армій часів Наполеона, Кутузова, Суворова. Щоб правдиво зобразити обмундирування, Антон годинами просиджує в читальному залі районної бібліотеки. Солдатиків вже ціле військо, вони красиві, хоча і дуже маленькі. Антон пишається своєю колекцією, а я – своїм братом. От би і мені такий посидючості!
Моя колекція набагато більш проста – я збираю значки з гербами тих місць, де колись бував. Значків у мене ще не дуже багато, але і поїздив я по країні ще зовсім мало, менше, ніж хотілося б. Іноді мрію про те, як дорослим я кожен відпустку зможу мандрувати. Першим ділом поїду в Карпати, потім у Крим, а ще хочеться в Умань з’їздити, дендропарк подивитися – нам про нього у школі розповідали. Матуся коли була у Львові, каже, дуже гарне старовинне місто. В минулому році я записався в туристичний клуб, почав вивчати рідний край. Антон розповідав мені колись-то, що маленькі англійці дуже любили грати з дерев’яними конячками, їх називали “хобі”. З тих часів і ми улюблені справи кличемо англійським словом “хобі”. У Антона хобі – це солдатики, а у мене – мандри. Не знаю, чи стануть в пригоді мої звички, коли я стану дорослим, але намет ставити я вже навчився. А ще в клубі нас вчать берегти природу, не ображати ліс, не забруднювати його. Багато цікавого я знаю про наших лісах, але про це вже розповім іншим разом.