“Моя перша іграшка” твір

Напевно, у багатьох є улюблена іграшка родом з дитинства, яку кожен дбайливо зберігає як спогад про найбільш радісних, значущі події, які колись сталися з ним. Плюшеві ведмедики, длинноухие зайці, ляльки-дівчата в пишних убраннях, перший модельний літачок або машинка з пультом управління…. Візьмеш таку іграшку в руки, і на тебе відразу нахлинуть зворушливі спогади, охопить світла смуток від розуміння того, що дитинство йде і більше ніколи не повернеться. Але воно залишає нам на згадку про себе ось такий невеличкий шматочок радості” у вигляді улюбленої іграшки.

У мене дуже багато іграшок. Я їх дуже люблю і дбайливо до них ставлюся. У кожної є своя неповторна історія появи в моєму житті. Але я хочу розповісти про своїй улюбленій іграшці.

Це маленьке кошенятко по імені Пунька. Вона родом зі Сполучених Штатів Америки. Ми з мамою і татом придумали їй це ім’я не випадково, тому що її справжнє, рідне ім’я – Pounce, що означає по-англійськи “кіготь”. Цю іграшку мені подарував батько, а йому – його колеги по роботі, коли мені було всього два роки. З тих пір ми нерозлучні.

Пунька невеликого розміру і легко може вміститися на долоні. Тільки хвіст буде звішуватися. Вона зшита з м’якої тканини, що нагадує велюр. Кошеня яскраво-коричневого, майже шоколадного кольору. Мордочка і черевце у неї білі, а на лапках – світлі шкарпетки. Вушка в неї… маленькі, гострі, з білими трикутними вставочками. Невеликі чорні очі схожі на намистинки і дивляться на всіх з інтересом. Хвіст у Пуньки довгий і тонкий. Животик у неї набитий маленькими шарудливими кульками. Вони перекочуються по всьому тілу. Дуже забавно почати їх по всьому лапок, тоді животик стане тонким і порожнім, наче Пунька зголодніла, а можна зібрати їх усі в животику, тоді, навпаки, здається, що кошеня щільно поїв. Завдяки цим кулькам Пунька дуже пластична. Вона може лежати, широко розкинувши лапки, або закинути їх один на одного, а може сидіти або згорнутися в клубочок.

Я дуже люблю грати зі своїм кошеням, одягати її в різні наряди, будувати для неї будиночки, годувати і укладати спати. Мама з татом теж люблять її покрутити. Якщо ми кудись їдемо, то я беру свою маленьку подружку з собою. Коли мені було шість років, я потрапила в лікарню. Пунька була зі мною і допомагала мені одужувати. Багатьом дітям у палаті вона теж припала до душі, і ми грали з нею всі разом чи по черзі. Всім нам подобалося тискати її шарудить животик.

Пунька назавжди залишиться моєю найулюбленішою іграшкою. Вона мені дуже дорога, тому що нагадує про моєму ранньому дитинстві. Я люблю її і досі шкодую, адже вона залишилася без вусиків, які їй відрізав мій молодший брат.

Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам