Мою маму звуть Гирфанова Лілія Фанисовна. Вона працює в дитячому садку вихователем.
Мені здається, що професія вихователь дитячого садка одна з благородних і потрібних професій для людей у всьому світі.
Мама приходить на роботу дуже рано. У групі тихо, тільки чути стукіт настінних годинників, стільчики акуратно розставлені навколо столів, нікого… Але ось почулися чиїсь голоси, і… задзвеніли дитячі голоси, немов пташина зграя! Кожному треба зуміти знайти відповідь на питання “Що?”, “Як?”, “Чому?”, “Навіщо?” З дітьми відразу забуваються всі проблеми і навіть сімейні турботи. Все залишається на потім, адже діти завжди відчувають, якщо щось не так, але і від них виходить велика ніжність і любов, яка окрилює щоранку.
Цілий день з малюками. Треба все встигнути: провести цікаву бесіду, заспівати їм пісеньку, вивести на прогулянку, нагодувати, грати стільки, щоб дітлахам навіть ніколи було нудьгувати. Вихователю доводиться виступати у різних ролях: вона для дітей і вчитель, який все знає, всьому вчить, і товариш по грі, і друга мама, яка все зрозуміє і допоможе в скрутну хвилину. Моя мама вважає роль другої мами найпочеснішою. А як вона щаслива в той момент, коли вихованці, помиляючись,… називають її “мамою”!
По-моєму, вихователі – це люди, які в душі завжди залишаються дітьми. Особливо це помітно, коли в дитячому садку проходять різні свята. І в кого тільки не перевтілювалася моя мама! Це і веселий Петрушка, і Баба-Яга, і Лисиця Аліса. Коли я на неї дивлюся, мені навіть здається, що вона знову проживає дитинство, бачить світ очима дітей, дивується всьому разом з ними. А інакше бути не може, інакше діти не візьмуть, не пустять у свій світ.
Ось так в нескінченній метушні пролетів ще один день. Знову мама в групі одна. Пише плани. За вікном уже вечір, який біжить додому, в сім’ю. Але, приходячи додому, мама знову переживає свій день. Ділиться зі мною своїми успіхами, розповідає, які в неї чудові діти: непосидючі, допитливі, непередбачувані, цікаві, веселі, добрі, уважні і… най-найулюбленіші.
Я пишаюся своєю мамою, пишаюся тим, що її колишні вихованці при зустрічі з нею посміхаються широкою посмішкою, голосно, ще здалеку, вітаються, діляться своїми новинами та досягненнями.
Я люблю свою маму, вдячний їй за своє виховання. Все-таки професія вихователя – сама добра, сама потрібна, а моя мама – найкраща!