У кожної людини одна Батьківщина. Це те місце на її великій території, де вона народилася, виросла, яке не раз проміряла своїми ногами.
Я щаслива, що народилася і живу саме в Україні. Я люблю її за безмежні, красиві, неосяжні простори. Вийди в поле — і ти залюбуєшся полями високого жита, яке стоїть ніби дві високі стіни. Увійди в нього — і тебе сховають його колоски. Тільки синє небо є твоїм провідником. Радує душу така краса. Здається йшов би вічність цією стежкою, щоб вона не закінчувалася.
А архітектура українських міст! Київ, Харків, Львів. Вона свідчить про високий рівень культури наших предків.
Хто не милувався Софією Київською та Золотими воротами княжого міста, Видубицьким монастирем та Києво-Печерською лаврою з Успенським собором, старовинним Подолом сивочолим Борисфен-Дніпром? Все це духовні символи національної історії та культури, без яких не мислиться наша земля.
Ось уже п’ятнадцять століть височіє н дніпровських схилах Золотоверхий Київ, якому випала історична місія стати «матір’ю міст руських», зіграти важливу роль у формуванні однієї з найбільших держав Європи-Київської русі.
Оглядаючи з висоти київських пагорбів далекі простори поза Дніпром, мимоволі замислюєшся: звідки ми пішли і чиї ми діти? Хочеться знати, хто жив на наших землях кілька тисячоліть тому і якою мовою спілкувалися наші предки, якого походження слово «Україна».
Оглядаючи з висоти рідну землю, захоплюєшся її красою і величчю. Яка широчінь! Який простір! На заході з’являються зелені Карпатські гори, на півдні золотиться море золотої пшениці, на сході встають терикони донецьких шахт, на півночі багряніють червоною калиною лісу.
І все це моя Батьківщина — Україна.