Москвич Пушкін

Якось так вийшло, що Москва з притаманною їй цією щедрістю поступилася Пушкіна Петербургу. І Пушкін припав там до двору. Звичайно, не до царського двору, тут справа відразу не заладилося, а до великого загального двору російської столиці, що включав людей різних станів, різного чину і звання, але об’єднаних тим, що всі вони були читачами і шанувальниками Пушкіна.
А адже був Олександр Сергійович уродженцем старої столиці, він побачив світ на Німецькій вулиці (нині Баумана), але прожив там всього чотири місяці, після чого його відвезли в маєток діда по матері О. А. Ганнібала – Михайлівське. Повернулися Пушкіни в Москву в 1801 році і облюбували для проживання корінну частину Москви – околиці Чистого ставу. Бульвару в ту пору не існувало, тут протікав струмок по пустирю. Пушкіни часто міняли квартиру. Для нас найбільш цікавий будинок 21 у володінні князів Юсупових. Пушкіни жили в дерев’яному желтеньком особняку під боком кам’яних юсуповских палат.
Дитячі враження найсильніші, вони назавжди залишаються в пам’яті, як би не завантажувала її подальше життя. Червоні палати, величезний сад навпаки, з алеями, альтанкою, гротами, штучними руїнами і статуями, назавжди вразили уяву вразливого хлопчика.
Найбільш розгорнутий образ Москви є, звичайно, в “Євгенії Онєгіні”.
Москва – це і садки, чертоги, золоті голови церков, і… дерев’яні будинки в старих провулках з обветшавшим побутом. З одного лише йому притаманним даром Пушкін передав неповторний і густий аромат московського буття.
Доленосною для Пушкіна Москва стала з появою в його житті Наталії Миколаївни Гончарової. Центром світобудови виявився будинок на Великій Нікітській. Звідси після довгого і болісного жениховства з важкими поясненнями, образливими відмовами, полусогласиями і тяганиною повів Пушкін до вінця свою Мадонну – “найчистішої принади найчистіший зразок”.
Приїжджаючи в Москву в останню, саму важку пору свого життя, Пушкін незмінно знаходив притулок в теплому, хоча і не дуже охайний гнізді найдобрішої, розумного, обдарованого типового московського дивака Павла Воиновича Нащокіна.
І все ж настав час, коли Москва повернула собі великого уродженця. Вона не відняла його у Петербурга – так це і неможливо,- але розділила з ним честь вважатися містом Пушкіна.
У 1880 році при величезному скупченні народу відбулося урочисте відкриття пам’ятника поетові на Тверському бульварі. До цього в Москві пам’ятники ставилися тільки коронованим особам і полководцям. Побудований пам’ятник був, як храм, на народні гроші. До цих урочистостей Ф. М. Достоєвський підготував промову про Пушкіна, яку виголосив на засіданні Товариства любителів російської словесності. Ця мова, розкрила національний і загальнолюдський зміст неповторного явища Пушкіна, стала найбільшим літературним, історичним і суспільним подією.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: