Мольєр скупий комедія

У комедії “Скупий” використані мотиви комедії давньоримського драматурга Плавта “Горщик”. Але вона наскрізь сучасна. М. показав у ній страшну владу грошей над душами людей. Герой комедії Гарпагон – втілення скряжничества і разом з тим цілком реальна фігура лихваря XVII ст. Заради грошей він готовий на все. Йому байдуже, що його донька Еліза закохана в Валеру, а син Клеант закоханий в Маріанну: він хоче віддати доньку заміж за старого Ансельма, оскільки той готовий взяти її без приданого, а сина – за багату вдову. Собі ж він хоче взяти за дружину наречену сина Маріанну, будучи впевненим, що гроші додадуть йому краси, молодості і блиску.

Мольєр показує, наскільки небезпечний Гарпагон, якою страшною є влада грошей. Адже моральні основи молодих героїв комедії також вже подалися. Клеант чекає смерть батька і бере участь у викраденні в того скриньки з грошима, яку повертає лише в обмін на згоду Гарпагона оженить сина з Маріанною. Маріанна готова стати дружиною Гарпагона, так як розраховує на швидку смерть старого. Валер, лише б добитися руки Элизи, влаштовується до Гарпагона керуючим і обманює його як може. Влада грошей настільки велика, що розплутати наявний клубок протиріч можуть лише гроші.

Мольєр веде новий мотив, таємницю народження героїв, який отримає в XVIII ст. широке поширення в драматургії. Виявляється, що Валера і Маріанна – діти Ансельма, справжнє ім’я якого Томазо д Альбурчи. Цей неаполітанський аристократ втратив свою сім’ю під час катастрофи корабля, і ось через багато років він знаходить сина і доньку, які і не підозрювали про те, що вони родичі. Тепер Маріанні не потрібно шукати багатого жениха, а Валера може взяти Елизу і без приданого. Клеант, який отримав від Гарпагона дозвіл на шлюб з Маріанною, обіцяє повернути батькові скринька з грошима.

В образі Гарпагона з особливою яскравістю виявився класицистичний підхід до характеру, в якому різноманітність поступається перед єдністю, індивідуальне – перед узагальнено-типовим. Однак мольєрівський підхід до зображення характеру дає величезний художній ефект. Його характери настільки значні, що їх імена стають прозаїчними. Прозаїчним стало і ім’я Гарпагона на визначення пристрасті до накопичення і граничного скряжничеству.

Остання визначна комедія Мольєра “Міщанин-Шляхтич” (1670), написана в жанрі “комедії балету”: за вказівкою короля до неї були введені турецькі танці. Мольєр вміло вплів танцювальні сцени в сюжет комедії, зберегти цілісність її структури. Загальний закон цієї структури полягає в тому, що комедія характеру постає на фоні комедії звичаїв.

Носії звичаїв – це всі герої комедії, за винятком головної дійової особи Журдена. Сфера звичаїв –… звичаї, традиції суспільства. Персонажі можуть виразити цю сферу лише разом, у сукупності (такими є дружина й донька Журдена, його слуги, вчителі, аристократи Дорант і Доримена, які хочуть поживитися за рахунок багатства буржуа Журдена). Вони наділені характерними рисами, але не характером. Риси ці, навіть комічно загострені, все ж не викликають правдоподібності.

Журден, на відміну від персонажів комедії звичаїв, постає як комедійний характер. Особливість мольеривского характеру полягає в тому, що тенденція, яка існує насправді, доводиться до такого ступеня концентрації, що герой випадає з рамок природного, “розумного” порядку. Ними є Дон Жуан, Альцест, Гарпагон, Тартюф, D?orgon – герої найвищої доброчесності та злочини, мученики шляхетних пристрастей і дурні. Таким є і Журден, буржуа, який вирішив стати дворянином. Сорок років він жив у своєму світі і не знав ніяких протиріч. Цей світ був гармонійним, так як все у нього були на своїх місцях. Журден був достатньо розумним, по-буржуазному кмітливим. Прагнення потрапити в світ дворян, яке стало характером буржуа Журдена, руйнує гармонійний родинний побут. Журден стає разом з тим і самодуром, тираном, який перешкоджає Клеонту вступити в шлюб з закоханої Люсіль, донею Журдена, лише тому, що той не дворянин, і наївний дитина, яку легко обдурити, граючи на його дворянських пристрасті. Журден викликає і веселий сміх, і сатиричний сміх, осуджуючий.

Вустами Клеонта викладена ідея п’єси: “Люди без докорів совісті присвоюють собі дворянське звання, – цей вид злодійства, очевидно, став звичайним. Але я щодо цього, зізнаюся, більш делікатне. Я думаю, що будь-який обман кидає тінь на порядну людину. Соромитися тих, від кого тобі небо прирекло народитися на світ, хвалитись в суспільстві вигаданим титулом, видавати себе не за того, ким ти є насправді, – це, як на мене, ознака душевної ницості”.

Але ця ідея заходить у суперечність з подальшим розвитком сюжету комедії. Благородний Клеонт в кінці п’єси, для того, аби добитися дозволу Журдена на шлюб з Люсіль, видає себе за сина турецького султана, а чесні пані Журден і Люсіль допомагають йому в цьому обмані. Обман вдався, але в підсумку перемагає Журден, так як змусив чесних людей, своїх рідних і слуг всупереч їх чесності і порядності звернутися до обману. Під впливом Журденів світ змінюється. Це світ обмеженості, де панують гроші. Мольєр спрямовує свій сатиричний сміх і проти таких буржуа Журден, і проти таких аристократів, як Дорант і Доримена. Але на яких засадах варто він сам? Мольєр виходить з моралі, яка видається йому загальнолюдської, природною.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: