Молоде покоління в п’єсі островського гроза

П’єса “Гроза” була написана А. Н. Островським в 1859 році, коли все російське суспільство знаходилося у стані очікування майбутніх змін. У країні назрівала соціальний конфлікт між відживаючим свій вік старим консервативним світом патріархального укладу і народженими в надрах цього світу молодими прогресивними силами.
Старий світ “темного царства” представлений у п’єсі багатою купчихой Кабановой і купцем Диким. Ще велика їх владу над оточуючими, але вони вже починають відчувати пробуждедие чогось нового, чужого й ненависного їм. “Крім їх, не спитавши їх, виросла інше життя, з іншими началами, і хоча далеко вона, ще й не видно добре, але вже дає себе передчувати і посилає нехороші бачення темному свавіллю самодурів”, – пише Н. А. Добролюбов у статті “Промінь світла в темному царстві”.
Представниками молодого покоління в “Грози” є Катерина, Борис, Тихон, Кудряш і Варвара. Але всі вони і якою мірою здатні дати відсіч тиранству самодурів?
Вміє за себе постояти конторщик Дикого Кудряш, сам славиться грубіяном і не бажає “рабствовать” перед господарем? “Я його не боюся, а нехай же він мене боїться”, – хвалиться Кудряш. Але у своєму опорі він сам уподібнюється Дикому, на грубість не відповідає грубістю. Як вважає Добролюбов, “Кудряшу нічого не варто посваритися з Диким: обидва вони потрібні одне одному, і, стало Сить, з боку Кудряша не потрібно особливого героїзму для пред’явлення своїх вимог”.
Дочка Кабанової, Варвара, теж легко пристосовується до моралі “темного царства”. Не бажаючи жити в неволі, терпіти владу матері, вона легко стає на шлях обману, який робиться для неї звичним. Вона стверджує, що інакше жити не можна: весь будинок у них тримається на обмані. “І я не обманщиця була, та вивчилася, коли потрібно стало”, – виправдовується дівчина. “Роби, що хочеш, тільки б шито так крито було”, – вчить вона Катерину. Однак Варвара хитрила, поки була можливість, коли ж її стали замикати на замок, втекла з дому, вирвалася на волю з-під влади Кабанихи.
Син Кабанової, Тихон, від природи простодушний і незлобивий. Він по-своєму любить і жаліє дружину, на думку Добролюбова, “у нього є совість, є бажання добра, але він постійно діє проти себе і служить покірним знаряддям матері”. Цей слабохарактерний чоловік настільки змучений нескінченними попреками, порадами і настановами своєї деспотичної матері, що готовий стрімголов вдаритися в розгул, залишивши в розпачливому стані дружину, не вміючи і не бажаючи розуміти її мятущейся душі.
Але задавлені під гнітом Кабанихи кращі якості Тихона не загинули остаточно. Смерть дружини пробуджує їх від сну. Звільнившись нарешті від вічного страху й трепету перед матір’ю, Тихін вперше в житті насмілюється звинувачувати її. “Матінка, ви її загубили! Ви, ви, ви. “– в розпачі кричить він і у відповідь на її грізний оклик знову повторює: “Ви її погубили! Ви! Ви!” Перед обличчям трагедії в ньому народилося страшне розуміння, що… життя в “темному царстві” гірше смерті. Кидаючись на труп дружини, він кричить у нестямі: “Добре тобі, Катя! А я-то навіщо залишився жити на світі так мучитися!”
З молодого покоління більше всіх слабкий і жалюгідний Борис, племінник Дикого. За своїм характером він дуже схожий на Тихона. “Борис – такий же по суті, тільки “освічений”. Освіта відняло в нього силу робити капості. але воно не дало йому сили противитися капостям, які роблять інші”, – зазначає критик. Борис не здатний захистити ні себе, ні улюблену жінку. Усвідомлюючи своє безсилля, він тільки безпорадно борсається і приказує: “Ах, якби знали пов. і люди, як мені прощатися з тобою. Ех, коли б сила!”
Цей імпотент, слабохарактерний чоловік стає предметом великої пристрасті Катерини, чистої натури, піднесеною, поетичною. Як вона відрізняється від інших молодих людей Калинова! Всім їм в тягар кабала патріархальних підвалин “темного царства”, але вони стоять на позиції життєвих компромісів, вони навчилися обходити гніт старших, кожен по своєму характеру. Але саме на тлі їх несвідомої і компромісної позиції морально високою виглядає страждає Катерина.
Раптово прокинулося почуття любові сприймається нею як страшний непростимий гріх. Молода жінка всіма силами опирається своєї “грішній” пристрасті, але не знаходить опори в цій боротьбі: “Точно я стою над прірвою, і мене хтось туди штовхає, а втриматися не за що”. Чужа найменшої брехні і фальші, Катерина не здатна на обман і облуда. “Нехай усі знають, нехай усі бачать, що я роблю! Коли я для тебе гріха не побоялася, побоюся я людського суду?” – каже вона Борисові. Катерина не хоче і не може хитрувати, прикидатися. Це підтверджує сцена визнання в зраді. Ні гроза, ні страшне пророцтво божевільної барині, ні страх перед “геєною вогненної” не завадили героїні сказати правду. “Все серце изорвалось! Не можу я більше терпіти!” – так почала вона своє визнання. Для її чесною і цільної натури нестерпно то помилкове положення, в якому вона опинилася. Жити лише б жити – не для неї. Жити – це значить для неї бути самою собою. Її найдорожча цінність – це особиста свобода, свобода душі. Але після прилюдного покаяння в своєму гріху Катерині залишалося тільки підкоритися свекрухи, стати лагідної рабою свого чоловіка. Не могла ця волелюбна натура змиритися з такою долею. Вихід з нестерпного становища вона знаходить у смерті.
Катерина – людина глибоко релігійний і богобоязлива. Так як згідно християнської релігії самогубство є великим гріхом, то свідомо зробивши його, вона показала не слабкість, а силу характеру! Її смерть – виклик “темній силі”, бажання жити у “світлому царстві” любові, радості і щастя.
Як не такий трагічний результат, Добролюбов зазначає, що “кінець цей здається нам відрадним. у ньому дано страшний виклик самодурной силі. з її насильницькими, мертвящими началами”. На думку критика, в образі Катерини втілилася “велика народна ідея” – ідея визволення.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: