Михайло Шолохов кожен відкриває його по-своєму. Кожному подобається свій герой розповідей Шолохова. Це і зрозуміло. Адже долі героїв проблеми підняті Шолоховим, співзвучні нашому часу. Але мій Шолохов не тільки автор творів. Він, перш за все, людина цікавої, яскравої долі. Посудіть самі: у шістнадцятирічному віці юний Шолохов дивом уцілів, потрапивши в руки до властолюбивому Нестору Махно, в тридцять сьомому не раз виручав своїх друзів від гонінь і репресій. Його звинувачували в плагіаті, симпатіях білого руху, намагалися отруїти, вбити. Так, багато випробувань випало на долю цього письменника. Але він не уподібнився траві, яка “зростає, покірно клонясь під згубним диханням життєвих бур”. Незважаючи ні на що, Шолохов залишився прямолінійним, чесним, правдивим людиною. Одним з проявів його правдивості з’явився збірник оповідань “Донські оповідання”.У них Шолохов виразив своє відношення до війни, що стала трагедією народу. Вона згубна для обох сторін, приносить непоправні втрати, калічить душі. Письменник прав: неприпустимо, коли люди, розумні істоти, приходять до варварства і самоистреблению. В”Донських оповіданнях” мене привабила реалістичність, антиромантичность викладу суворих військових умов; та правда війни, що не щадить нікого, навіть дітей. В його оповіданнях немає зайвих романтичних красот. Шолохов говорив, що не можна занадто мальовничо, барвисто писати про смерть серед “сивого ковили”, приписувати гинуть стану, коли вони “вмирали захлинаючись красивими словами”. Ну а як же краса викладу? У Шолохова, що чудово, краса в простаті, народності мови. Сама суть оповідань змушує замислюватися про життя, про сучасне життя. На мою думку сенс оповідань в тому, що люди, щоб довести свою відданість своїм ідеалам, переступають через життя і долю самих рідних, близьких людей. Брат повинен убити брата, син – батька. В оповіданні “Продкомиссар” козак Гнат Бодягин підтримує нещадне рішення трибуналу: стратити рідного батька за саботаж. Класова ненависть вище родинних почуттів. У новелі “Бахчовик” козак рятує… пораненого брата, розправляється з батьком-белогвардейцем. Ще похмурішим розповідь “Сімейна людина”: у ньому батько вбиває відразу двох синів-червоногвардійців, здригнувшись перед погрозами білокозаків. В цьому розумінні розповіді досить сучасні, єдине, що ідеологічну ненависть замінюють гроші. Заради грошей в наш час можуть”вбити батька, і матір продати”.Герої у Шолохова не міркують, а діють, не задумуючись, за першим покликом серця впадають в річку рятувати лоша, рятують дітей від банд. Але поряд з гарними вчинками, так само, не замислюючись, вбивають синів, забирають останнє у селян. Вони змушують то злитися, то плакати. Читаєш, і “смуток-туга” заповнює твоє серце. Чому ж Шолохов не міг додати трохи “усмішки” і щастя в свої твори? Він, як мені здається, хотів нас, читачів, хоч трохи наблизити до реальності війни, коли немає ні щасливого єдиного людини. Що ж дає мені Шолохов? Нехай за мене скаже один критик: “Він пробуджує прихований в наших душах вогонь, залучаючи до великої доброти, милосердя і великої людяності російського народу. Він належить до числа тих письменників, чиє мистецтво допомагає кожному стати більш людяним”. Такий мій Шолохов. Письменник, преподавший мені уроки мужності, порядності і чесності. Я постараюся читати і перечитувати Шолохова, щоразу дивуючись його вмінням зазирнути в глибокі тайники людської душі. Я вірю своєму письменникові, тому в мене ніколи не виникнуть сумніви в його правдивості. Нехай автора звинувачують у тому, що перестав писати в останні роки. Про що йому було писати? Про перемоги розвиненого соціалізму? Він чудово бачив, що відбувається. Так, письменник працював над романом “Вони билися за Батьківщину”. Один з головних героїв генерал Стрільців був списаний з репресованого, а Шолохов добре розумів, що в його час всю правду про репресії опублікувати не вдасться. Михайло Олександрович Шолохов – перша величина в нашій послеоктябрьской літературі.