Мій улюблений розповідь твір

Як знайти підхід до серця десятирічного сина, якщо ти льотчик, ас, більшу частину життя провів у кабіні літака далеко від дому? Така непроста задача встає перед героєм оповідання Дж. Олдріджа «Останній дюйм». Ця розповідь — мій улюблений, тому що в ньому йде мова про справжніх людях, сильних і стійких.

На початку розповіді Бен зізнається собі в тому, що для нього все скінчилося. Він не буде жити зі своєю дружиною, тому що в тих краях йому у свої сорок три роки не знайти льотної роботи. «Так він і залишився ні з чим, якщо не рахувати байдужою дружини, якій він не був потрібен, та десятирічного сина, що народився надто пізно і, як розумів в глибині душі Бен, чужого їм обом — самотнього, неприкаяного дитини, який у десять років відчував, що мати ним не цікавиться, а батько — стороння людина, різкий і небагатослівний, не знає про що з ним говорити в ті рідкісні хвилини, коли вони бували разом». Таке становище Бена на початку розповіді.

Але вже в наступних рядках стає зрозуміло, що до сина Бен далеко не байдужий, хоч і не вміє з ним спілкуватися. Він узяв хлопчика з собою в політ і видно, як переживає Бен кожну свою помилку. Як, пропускаючи через себе кожне слово, кожну ситуацію, намагається знайти підхід до серця сина. Потрапивши в критичне становище, Бен не здається, не каже, мовляв, все скінчено. Поранений акулами, він збирає всю волю і самовладання з однією лише метою: врятувати життя хлопчика. Намагаючись не налякати дитину, Бен обережно, але впевнено підводить Деві до того, що хлопчикові доведеться одному вести літак в зворотний шлях. Важко уявити собі стан десятирічного дитини, що залишився один на один з стікаючим кров’ю батьком і безжальним пустельним вітром, через який потрібно провести літак для їх порятунку.

Не знаю, як би я діяв, потрапивши в таку ситуацію, напевно, просто розплакався б. Але не такий десятирічний Деві. У серце хлопчика вистачило хоробрості і довіри до батька, які і зіграли головну роль в їх виживанні. «У житті не раз настають вирішальні хвилини і залишаються вирішальні дюйми, а в понівеченому тілі льотчика знайшлися вирішальні вся справа кістки і кровоносні судини, про які люди й не підозрювали. Коли здається, що все вже кінчено, вони беруть своє».

Прочитавши розповідь вперше, я ще довго перебував під враженням і зробив для себе висновок. Бути справжнім батьком своєї дитини-дуже непроста справа — це справжній подвиг, гідний поваги. Але тільки від довіри і взаєморозуміння батьків і дітей залежить, ким стануть вони одне для одного.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: