Образ Петра дається в поемі Пушкіна “Мідний вершник” двічі: у вступі і в другій частині поеми. У першому випадку він реальна особа, в другому – “кумир на бронзовому коні”, “Мідний Вершник”.
Петро у вступі до поеми зображений як великий державний діяч, який, здобувши у війні зі шведами берега Фінської затоки, правильно врахував всю важливість споруди в гирлі Неви нової столиці держави. Цього вимагали й військово-політичні цілі (“”Отсель грозить мы будем швецю”), і завдання європеїзації Росії, боротьби з її відсталістю (“Природою тут нам призначено в Європу прорубати вікно”), і торговельні, економічні міркування диктують необхідність виходу до моря морського шляху в чужоземні країни (“Сюди за новими їм хвилях всі прапори в гості будуть до нас”).
Підставою Петербурга на невських берегах Петро творив найбільшої важливості державне справу, виявив геніальне передбачення. Минуло сто років, і юний град. З темряви лісів, з топи блат Полнощных країн краса і диво. Вознісся пишно, гордовито…
Описуючи далі красу і блиск столиці, Пушкін співає справжній гімн Петербургу, який квітучим своїм станом виправдовує велику перетворювальну діяльність Петра, наочно розкриває все велике значення петровських реформ, почали новий період в історії Росії.
Акт історичної необхідності, підстава Петербурга, пояснений в поемі, кажучи словами Пушкіна, сказаними ним про “державних установах” Петра, як “плід розуму великого, виконаного доброзичливості та мудрості” (“Ворожнечу і полон старовинний свій нехай хвилі фінські забудуть”).
Але Петро був водночас і першим представником тієї деспотичної абсолютної монархії, яка в особі Миколи I досягли свого найвищого розвитку, чітко виявивши суперечність своїх інтересів інтересам демократичних мас.
Уособленням абсолютної монархії у всій її моці і є Петро у другій частині поеми – “кумир на бронзовому коні”. Він не живий
людина, наділений конкретними людськими якостями, а втілення ідеї дворянській державності. Він “потужний властели
долі”, “державец полуміра”, уособлення державної сили
В “Мідному вершнику” Петро показаний в обстановці мирного державного будівництва. Він зображується у поемі в два історичних моменту, розділених цілим століттям. На початку поеми ми бачимо Петра як реальну історичну постать, як царя-будівельника, розмірковує на березі Фінської затоки про заснування нової столиці:
На березі пустельних хвиль
Стояв він, дум великих полн,
І вдаль дивився.
Отсель загрожувати ми будемо шведові.
Тут б удет місто эвлохен
На зло гордовитому сусідові.
Природй тут нам судилося
І думав він: У Європу прорубати вікно…
Підстава Петербурга розглядається в поемі як акт історичної необхідності, обумовлений і військово-політичними завданнями Росії, і її географічним положенням. Геніальне передбачення Петра справдилося: Петербург дійсно став для Росії “вікном в Європу”. Квітуче стан столиці через сто років після її заснування стало кращим виправданням задумів Петра.
У другій частині поеми Петро дано в образі “Мідного Вершника”, “кумир на бронзовому коні”, гордо підноситься над збуреною Невою в дні страшної повені в Петербурзі в 1824 році. Пам’ятник Петру – символічний образ діяльності царя-реформатора.
Про могутній володар долі! На висоті уздою залізної
Не так ти над самою прірвою, Росію підняв на диби? –
вигукує Пушкін.
Вся поема перейнята гарячим співчуттям до Петра і його справі і є, за влучним зауваженням Бєлінського, справжньою “апофеозой Петра”.
Поет з захопленим подивом зупиняється перед його гігантським чином, знайшли собі втілення у фальконетовском пам’ятнику.