Антона Павловича Чехова по праву можна назвати найбільшим майстром короткого оповідання. Рано почалося у Антоші захоплення театром і літературою. Разом з цим йшли і перші літературні досліди. Гімназистом четвертого класу Антоша співпрацював в рукописному журналі, який виходив під редакцією учня старшого класу. У цьому журналі було вміщено сатиричний вірш Антоші, присвячене інспектору Дьяконовим. Так, вже тринадцятирічним хлопчиком Чехов почав отруювати існування «людини у футлярі».
Починав свій Чехов письменницьку працю в епоху, небувало важку для друку. Чи не головним завданням Побєдоносцев, керуючий країною при Олександрі III, вважав придушення друку, повне «заборона» громадської думки. Замість справжньої літератури, про яку мріяв демократичний читач, йому пропонувалися яскраві і крикливі обивательські журнальчики. Але «хитрість історії» позначилася в тому, що саме звідси і вийшов небезпечний ворог всіх і всяких Победоносцевых, викривач всього ладу життя, що принижує людину. Цим ворогом був новий могутній російський письменник, який переховувався під розважальним псевдонімом «Антоша Чехонте» і далеко не отдававший самому собі звіту в значенні свого новаторського праці. Героєм його творів став разночинец, дрібний службовець, — «маленький» людина міста, а потім і села.
Багато читачів і критики сприймали на перших порах Антошу Чехонте в загальному ряду звичних постачальників розважального чтива. Чехов нерідко у своїх оповіданнях залишався наче в межах звичайного розважального розповіді. І читачі більш чуйні все ясніше починали розуміти, що перед ними щось нове, тільки по зовнішності схоже на звичайне.
У маленьких рассказиках Чехів навчився передавати все життя людини, протягом самого потоку життя. Маленький оповіданнячко піднявся до висоти епічного оповідання. Чехов став творцем нового виду літератури — маленького оповідання, вбирающего в себе повість, роман. Його стиль: «Стислість — сестра таланту», «Мистецтво писати — це мистецтво скорочувати», «Писати талановито, тобто коротко», «Вмію коротко говорити про довгі речі».
Остання формула точно визначає сутність досягнутого Чеховим надзвичайної майстерності. Він може кількома штрихами давати вичерпні характеристики людей. Чехов відкинув такі характеристики персонажів, коли письменник, перш ніж герой почне діяти, детально знайомить читача з його попередньою біографією, з його батьками, а то і предками. Чеховські герої завжди розкриваються у самому дії, у вчинках, думках і почуттях, безпосередньо пов’язаних з дією. Чехов — майстер, який вивчає людину по поведінці.
Вивчаючи оповідання Антоші Чехонте, дивуєшся ранньої зрілості художника. За три-чотири роки Чехов перетворився в сформованого чудового майстра. Тільки зрілий, мудрий художник міг створити «Зловмисника» або «Дочка Альбіону». Рання художня зрілість Чехова може зрівнятися лише з ранньої художньої зрілістю Пушкіна, Лермонтова. Ця зрілість далася письменнику ціною наполегливої праці. В його оповіданнях з’являється все більше багатство життєвих фарб, в них відчувається глибока трагічна тема. Він жив і працював і для свого часу, і для майбутнього, для нас. Він вірив у нас, в наш розум, нашу волю, наше щастя.