Нова епоха історії літератури пов’язана з ім’ям великого російського письменника-публіциста, громадського діяча М. Гіркого. На рубежі XIX-XX століть, в період срібного століття, М. Гіркий був однією з значущих постатей радянської літератури.
М. Гіркий справжнє ім’я та прізвище, якого А. М. Пєшков, народився 16 (28) березня 1868 р. у Нижньому Новгороді, в родині столяра-краснодеревенщика. Рано втративши батьків, Гіркий був узятий на виховання в будинок свого діда Василя Каширіна. Дід виховував онука по церковним книгам, а бабуся Килина Іванівна прищепила хлопчикові любов до народної поезії, пісень і казок. Завдяки саме бабусі майбутній письменник отримав той самий необхідний багаж знань, який йому стане в нагоді в подальшій його творчої діяльності. Килина Іванівна замінила йому матір і, як потім висловився сам М. Горький у своїй трилогії “Дитинство”, “наситила мене міцною силою для важкого життя”.
Вже в 10 років М. Гіркий був змушений вийти в люди і самостійно шукати своє місце в суспільстві. Але початок цього шляху виявилося досить важким: майбутній письменник прислуговував у кресляра, був буфетним посудником на пароплаві, пекарем. У М. Гіркого не було справжнього освіти, він закінчив лише ремісниче училище. Прагнення до знань привело письменника до казанського університету, проте спроба вступити туди закінчилася невдало. Незважаючи на це, Горький знайшов у собі сили продовжувати навчання, але вже самостійно. У цей же період письменник знайомитися з марксистською літературою, проводить пропагандистські роботи серед селянства. Із-за чого в 1889 році він вперше піддався арешту за зв’язок з гуртком Н. Е. Федосєєва і потім ще довго перебував під наглядом поліції.
У 1891 році М. Гіркий відправляється в подорож по країні, так він прагнув пізнати якомога більше людей і саме життя. Письменник хотів розібратися в мучать його питання дійсності, пізнати суть соціального зла і знайти шляхи досягнення правди і справедливості. У 1892 році в газеті “Кавказ” був вперше надрукований розповідь письменника “Макар Чудра”. Саме тоді читачі вперше дізналися ім’я (псевдонім) письменника – М. Гіркий. Надалі він став співпрацювати з багатьма іншими друкованими виданнями: “Волзький вісник”, “Нижегородська листівка”, “Самарська газета”. У 1895 році були надруковані такі розповіді письменника, як “Челкаш”, “Стара Ізергіль”, “Пісня про Сокола”, “Коновалов”. У 1898 році в світ виходять два томи оповідань і нарисів М. Гіркого (з них “Колишні люди”, “Мальва”, “Подружжя Орлови”), які принесли письменникові популярність і всеросійську популярність. Поступово письменник від простих, коротких оповідань і нарисів став переходити до більш великим літературним творам. У 1899 р. з’являється поема в прозі “Двадцять шість і одна”, а потім був написаний перший великий роман Горького “Фома Гордєєв”. Після цих популярність творів М. Гіркого швидко зрівнялася з такими популярними письменниками, як Л. Н. Толстой і А. П. Чехів.
На початку 1900-х років Горький бере участь у революційних подіях, пише звернення, в якому закликає громадськість до боротьби з самодержавством. Через нього він був заарештований в черговий раз і висланий з Нижнього Новгорода,
В 1901 році була опублікована “Пісня про Буревісника”. Ось рядки з неї: “Вітер виє. Грім гуркоче. Синім полум’ям палають зграї хмар над безоднею моря. Море ловить стріли блискавок і в своїй безодні гасить. Точно вогненні змії, в’ються в морі, зникаючи, отраженья цих блискавок. – Буря! Скоро гряне буря!” Це твір, написану ритмічною прозою, отримало величезну реакцію в суспільстві і увійшло в історію, як класичний твір революційної поезії. У той період вона стала провісником революції, яка з кожним днем ставала все більш очевидною. Саме в цій пісні письменник на стільки чітко і точно вловив революційний настрій суспільства.
В цей же час письменник створює видатні твори драматургії (п’єси “Міщани” (1901 рік), “На дні” (1902 рік), “Дачники” (1904 рік)), знайомитися з багатьма відомими літераторами Л. Н. Толстовим, А. П. Чеховим.
У 1905 році Горький спробував запобігти події Кривавої неділі (9 січня). Після всього, що сталося, він написав гнівного відозву про події 9 січня і закликав до повалення самодержавства. 12 січня за свої дії був заарештований і ув’язнений у Петропавловську фортецю. Але вже через місяць влади були змушені звільнити письменника, так як з боку громадськості було бурхливе обурення й протест.
У 1906 році М. Гіркий їде за кордон в Західну Європу, а потім і в Америку. Там він створює ряд блискучих творів: “Прекрасна Франція”, “В Америці”, п’єсу “Вороги”, роман “Мати”. Потім письменник на тривалий час переїхав на острів Капрі, де прожив сім років. Там він написав “Сповідь” (1908), в якій чітко висловив свої розбіжності з більшовиками, тут же вперше з’являється тема богостроительства. Горький починає редагувати ряд більшовицьких газет “Правда”, “Зоря” і журнал “Просвящение”. Настільки ж значущі твори, які були написані письменником в цей період – це “Містечко Окуров” (1909), “Казки про Італію”, перша частина автобіографічної трилогії “Дитинство” (1913 – 1914), повість “В людях” (1915-1916), цикл оповідань “По Русі” (1912-1917).
У 1913 році М. Гіркий приїжджає назад в Росію. На душевний стан М. Гіркого дуже сильно вплинула Перша світова війна. Письменник постійно висловлювався проти війни, а головне прагнув донести всім, що війна – це колективне безумство, яке призводить тільки до поганих результатів. У вірші Горького 1914 року є рядки, в яких зрозуміло авторське ставлення до війни:
Як же ми потім будемо жити?
Що нам цей жах принесе?
Що тепер від ненависті до людей
Душу мою врятує?
У 1921 році М. Гіркий знову їде за кордон в Італію (Сорренто). Повернувшись в Радянський Союз в 1925 році, письменник випускає роман “Справа Артамонових” і починає писати ще один роман-епопею “Життя Клима Самгіна”, який так і не був закінчений. Епопея охоплює сорокарічний період історичної дійсності, демонструє крах народництва, буржуазний егоїзм і самолюбство. Цей роман дуже яскраво відобразив ту дійсність і несправедливість, яка оточувала простої людини.
М. Гіркий як письменник хворів всією душею за долю російської людини. Він увірвався в російську і світову літературу, як буревісник народної революції. “Тільки гордий Буревісник майорить сміливо і вільно над сивим від піни морем!”