Людина в творах Горького твір

“Людина! Це – чудово! Це звучить. гордо!

Че-ло-вік! Треба поважати людини”.

М. Гіркий. На дні.

Головною темою усієї творчості М. Гіркого можна вважати дослідження людини, його природи і місця в житті. Рішення цього питання побудовано у письменника романтично. Так, улюблені герої вже раннього Горького (оповідання “Стара Ізергіль”, “Челкаш” та інші) висловлювали романтичні ідеали любові, свободи, служіння людям, перетворення світу.

У “Старої Ізергіль” образ юнака Ларрі протиставлений образ Данко. З допомогою такого протиставлення письменник засудив багато людські вади – егоїзм, самозакоханість, гордість. Найбільше благо, життя, стає для Ларрі каторгою саме тому, що герой живе лише для себе, не думаючи про інших. Гіркий підкреслює: свобода на самоті – це не свобода. Свобода має цінність тільки тоді, коли пов’язана з суспільством, з людьми.

Ларра на власному прикладі переконався, що людина, навіть якщо він син орла, не може прожити поза суспільства. Людина – істота соціальна і має зробити все, щоб жити в мирі і злагоді з іншими людьми.

Юнак Данко – повна протилежність Ларрі. Він заради свободи свого племені йде на велику жертву – віддає своє життя на благо рідного племені. І якщо від жалюгідного Ларрі залишилася тінь, вічно блукаюча по землі, то про подвиг Данко люди будуть пам’ятати завжди.

Важливо, що Данко не чекав подяки за свою жертву. Мета його життя, на відміну від Ларрі, – існування заради людей, в ім’я їх блага, заради поліпшення життя. Данко не пам’ятав про себе, постійно думаючи про інших. Цей герой – романтичний ідеал Горького.

Оповідання “Челкаш” також побудований на протиставленні двох героїв. Це сприяє більш яскравому виділенню Гришки Челкаша, яким Горький захоплюється. Це “старий труєний вовк, добре знайомий гаванському люду, завзятий п’яниця і спритний, сміливий злодій”. Челкаш – вже зріла людина, яскрава і неординарна натура. Навіть у натовпі таких, як він, босяків, цей герой виділявся своєю хижою силою і цілісністю.

Челкаш живе тим, що обкрадає судна, а потім продає свою здобич. Такі заняття і спосіб життя цілком влаштовують цього героя. Вони задовольняють його потребу в почутті свободи, ризику, єднання з природою, відчуття власної сили і необмежених власних можливостей.

Горький робить акцент на тому, що російське суспільство не дає розкритися багатому людського потенціалу. Його влаштовують тільки гаврила з їх рабською психологією і середніми можливостями. Неординарним людям, що прагнуть до свободи, польоту думки,… духу і душі, немає місця в такому суспільстві. Тому вони змушені ставати босяками, ізгоями.

П’єса “На дні” відноситься до більш пізнього періоду творчості письменника. Протягом всієї п’єси герої твору ведуть суперечки про важливі проблеми. Саме в цьому суспільстві народжується суперечка про Людину, про сенс його життя.

Хрестоматійними супротивниками в суперечці про людину є Лука і Сатин. Філософію обману в ім’я людини у п’єсі проповідує мандрівник Лука. Його можна назвати гуманною людиною. Але для нього всі люди однаково малі, слабкі, потребують лише співчуття і розради. Думаю, не буде помилкою припустити, що насправді Лука вважав, що реальне становище людини змінити не можна. Можна змінити лише ставлення людини до себе і до оточуючих, змінити його свідомість, самопочуття, самооцінку, примирити його з життям.

Звідси і утешающая брехня цього героя. Для кожного стражденного мешканця нічліжки у нього знаходиться добре слово. Вмираючої Ганні Лука малює лагідну смерть-утешительницу, спокійну загробне життя, у Насті підтримує віру в існування студента Гастона і його фатального кохання. П’яниці Акторові Лука розповідає про безоплатну клініці для алкоголіків…

Філософія цього героя полягає в тому, що людину необхідно завжди підтримувати внутрішньою вірою. Наочною картиною до цього є розповідь Луки про пошуках праведної землі.

Мандрівникові Луці протиставляється позиція мешканця нічліжки Сатину. Він говорить про вільну Людину з великої літери. Сатин вважає принизливим жалісливий гуманізм Луки: “Треба поважати людину! Не шкодувати… не принижувати його жалістю…” Сатин засуджує і втішну брехня: “Брехня – релігія рабів і господарів…”, “Правда – бог вільної людини!”.

Але романтичної мрії Сатину про гордій, вільній, сильній Людині протиставлено реальність його життя, його характер. Сатин – скептик. Він апатичний, пасивний у життя. Його протест полягає в заклику до “нічогонероблення”: “Я тобі дам одну пораду: нічого не роби! Просто – обтяжуй землю. “

Таким чином, на прикладі ранніх оповідань Горького і його п’єси “На дні” ми можемо простежити творчу еволюцію концепції людини у письменника, його пошуків сенсу життя і правди. У ранніх оповіданнях Гіркий лише проголошував свій романтичний ідеал: смисл життя – в боротьбі за загальне щастя, правда життя – існування заради інших. У більш зрілому творчості письменника з’явилося співвіднесення ідеалів і реальному житті. Пафос і віра в людину не пішла, але все це ускладнилося розумінням реальної ситуації, важких умов життя, неправильної політики держави.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: