Варвара Семенівна — звичайна жінка, бабуся з сусіднього під’їзду. Але доля її цікава, хоча й цілком традиційна для нашої країни.
Народилася Варвара Семенівна в 1913 році і протягом свого довгого життя випробувала на собі всі катаклізми і потрясіння в нашій історії. У тридцятих роках її батька, заможного, міцного селянина, «розкуркулили» за те, що у нього, батька вісьмох дітей, було два коня. Проживши в засланні за Уралом більше двадцяти років, сім’я, вже значно змінилася в своєму складі (двох синів забрала війна, інші діти одружилися, деякі обзавелися дітьми), повернулася в рідні краї — так наполіг голова сім’ї.
Варварі Семенівні до того часу вже було більше сорока років, у неї вже був чоловік і двоє дітей, але вона не посміла ослухатися батька і змусила чоловіка кинути рідні краї і їхати разом з нею незнайомі для нього місця. Ось такі суворі звичаї були в сім’ї — батька не сміли суперечити навіть дорослі діти!
На батьківщині Варвара Семенівна зайнялася звичною справою — пішла в колгосп дояркою. З часом вона вступила в партію — це на п’ятому то десятку років! Своєю працею, своєю активністю вона придбала загальну повагу в колгоспі, і, коли постало питання про нового голову, у загальних зборів не було іншої кандидатури на цей важливий пост. Головою Варвара була гарним: колгосп розбагатів, відбудувалося. Але в особистому житті у голови не виходило — чоловік був закоренілим алкоголіком. Одного разу по п’янці він підпалив колгоспний стіг сіна. Відбувся суд, змусили заплатити за сіно (а раніше знову заслали б), а Варварі Семенівні довелося піти з посади голови. Вік до того часу у неї вже був пристойний, тому вона стала жити на пенсію та обробляти свій невеличкий городик. Діти поїхали в місто, обзавелися сім’ями, дітьми, отримали квартири. Чоловік остаточно спився і помер. І залишилася Варвара Семенівна одна-однісінька. Приїхали діти і вмовили її перебратися в місто. Погодилася. З тих пір і живе по сусідству з нами.