«Любовна лірика Фета» твір

В ліриці А. А. Фета немаловажну роль грає тема любові. Створення прекрасних віршів про любов пояснюється не тільки великим дарунком і особливим талантом поета. У випадку з Фетом воно має реальне відображення в життя.
Натхненням для поета була його любов до дочки поміщика Марії Лазич. Наскільки їх любов була висока і величезна, настільки й трагічна. Марія Лазич знала, що Фет ніколи не одружиться з нею, її смерть була темна і загадкова, можна навіть припускати, що це було самогубство. Почуття провини постійно переслідувало Фета протягом усього його життя, сучасники відзначали холодність, навіть деяку жорстокість Фета в житті. І, може бути, все ж переживання про втрату своєї коханої знайшли своє відображення в іншому світі Фета — світі ліричних переживань, настроїв, почуттів, втілених у вірші. Фет відчував себе в іншому бутті, світ поезії, де він не самотній, а поруч з коханою людиною. Вони знову разом, і ніхто не зможе їх розлучити.

І хоч життя без тебе
Судилося мені тягнути,
Але ми разом з тобою,
Нас не можна розлучити.

Поет весь час відчуває духовну близькість зі своєю коханою, про що свідчать вірші.

Ти відстраждала, я ще страждаю.
У тиші і темряві таємничої ночі.

Образ Марії Лазич для поета є моральним ідеалом, а вся життя поета — це прагнення до ідеалу і надія за возз’єднання з ним. Можна відзначити, що любовна лірика поета наповнена не тільки почуттям надії і сподівання. Вона також глибоко трагічна. Почуття любові — це не тільки радість, накопичена трепетними спогадами, але й любов, яка несе душевні муки і страждання.
Наприклад, як вірш «На зорі ти її не буди» наповнена різним змістом. Спочатку начебто показаний тихий, спокійний сон дівчини, але вже потім з’являється якась напруга.

І подушка її гаряча,
І гарячий важкий сон.

Ця рядок вказує на хворобливий стан. Любов Фета — це вогнище, як і поезія — полум’я, в якому згоряє душа:

Невже ніщо тобі не шепнуло:
тут людина згорів!

Але час минав, а його любов не згасала, вона була настільки велика, сильна, що навіть його друзі дивувалися, як він зміг написати вірш «На гойдалках» після сорока років.
«Сорок років тому я гойдався на гойдалці з дівчиною, стоячи на дошці, а плаття її тріпотіло від вітру», — пише Фет у листі до Полонському. Наскільки ж пам’ять про свою дівчину народжує такі спогади, не дає спокою протягом усього життя!
Поезія поета — це плід його любовних переживань і спогадів, якому він віддав все, що відчув, пережив, втратив.
Звичайно ж втрата коханої людини справила на Фета глибоке враження, поет пережив душевне потрясіння, в результаті чого у нього проявився чудовий талант, який відкрив йому дорогу в поезію для вираження своїх почуттів і переживань.
Підводячи підсумок всьому сказаному, я хочу додати, що любов — це справді незвичайна сила, яка творить чудеса. «Любові всі віки покірні».
Любов — прекрасне почуття, і кожна людина хоче любити і бути коханим.
Можливо, смерть коханої дівчини розкрила талант чудового поета, який написав такі чудові вірші любові, повні смутку і туги і в той же час наповнені радістю, щастям і жагою до життя.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: