Великий російський письменник Лев Миколайович Толстой, як ніхто іншої, цікавився проблемою соціального зла. Багато хто з його добутків відрізняються високим пафосом. Нерідко в основі його створінь були реальні факти. Так було й з оповіданням «Після балу», де описується подія, про яку Толстой чув ще в молоді роки.
Автор майстерно користується прийомом створення контрасту. Цій меті покликана служити і двочастинна структура розповіді. У першій частині дається захоплене опис світського балу. Толстой використовує епітети «щасливий», «чудовий», «сяючий», щоб викликати у читача відчуття справжнього свята. Головний герой — Іван Васильович — юнак з багатої родини. Він вразливий і гарячий. Іван Васильович спостерігає, як предмет його пристрасті — дочка полковника — танцює мазурку зі своїм красивим ставним батьком. Почуття юнака отримує ніби новий поштовх.
Друга частина розповіді написана в похмурих темних тонах. Іван Васильович бачить, як сильна рука полковника, ніжно підтримувала ще вчора у мазурку дочка, б’є сьогодні по обличчю слабосильного солдатика. Юнак здивувався: невже можна мати два обличчя: одне для балу та інше — для муштри? Адже полковник веде себе абсолютно природно в обох ситуаціях. Іван Васильович відчуває, що саме життя, саме суспільство впливають на людину, змушуючи його міняти свої обличчя — дві сторони однієї медалі. Юнак думає так: «Якщо це робилося з такою впевненістю і визнавалося всіма необхідним, то, стало бути, вони знали щось таке, чого я не знав». Однак у власній душі Іван Васильович не може знайти виправдання бузувірства полковника.
Лев Толстой зазначає, що подібний випадок не міг не вплинути на людину, яка зберегла свою моральність. Іван Васильович відмовляється від кар’єри і присвячує себе служінню іншим людям. Любов поступово йде з серця юнака. «Ось які бувають справи і від чого переменяется і спрямовується вся життя людини», — говорить автор.
Можна сказати, що Іван Васильович втратив не лише свою любов до дочки полковника, але й любов і повагу до російського суспільства того часу.
Лев Миколайович Толстой — майстер психологічного портрета. Іван Васильович, який виступає у творі в ролі оповідача, може вважатися типовим представником прогресивної частини російського суспільства XIX століття. Його доля — це доля сотень і тисяч людей думаючих, які активно протистояли мертвящему впливу царизму в Росії.