Як ставитися до історичної та культурної спадщини; своєї країни? Кожен відповість, що дісталася нам спадщину треба оберігати. Але життєвий досвід пробуджує в пам’яті інші, сумні, а часом і сумні картини.
Довелося мені якось побувати на Бородінському полі разом з чудовою людиною – реставратором Миколою Івановичем Івановим. Він уже й забув, коли йшов у відпустку: не може ні дня прожити без Бородінського поля. Ми з Миколою Івановичем оголили голови перед пам’ятками, що були споруджені на Бородінському полі вдячними нащадками.
І це тут, на полі нашої слави, в 1932 році відбулося небачене наругу народної святині: був підірваний чавунний пам’ятник на могилі Багратіона. Зробили це вчинили злочин проти самого благородного з почуттів – вдячності герою, захиснику національної свободи Росії, вдячності російських братові-грузину. А як розцінити тих, хто приблизно тоді ж намалював гігантську напис на стіні монастиря, збудованого на місці загибелі іншого героя – Тучкова: “Досить зберігати залишки рабського минулого!” Я народився і велику частину життя прожив у Ленінграді. У своєму архітектурному образі місто пов’язане з іменами Растреллі, Россі, Кваренгі, Захарова, Вороніхіна. По дорозі з головного ленінградського аеродрому стояв Шляховий палац Растреллі. Чудово: перша велика будівля міста несло друк видатного таланту. Палац був у дуже поганому стані – стояв близько від лінії фронту, але наші бійці зробили все, щоб зберегти його. Доторкнися до нього руки реставраторів – і який святкової стала б увертюра до Ленінграду. Знесли! Знесли наприкінці шістдесятих років. І нічого немає на цьому місці. Порожньо там, де він стояв, порожньо в душі, коли це місце проїжджаєш. І – гірко, тому що втрата будь-якої пам’ятки культури невосстановима: адже вони завжди індивідуальні, матеріальні прикмети минулого завжди пов’язані з певною епохою, з конкретними майстрами.
“Запас” пам’яток культури, “запас” культурного середовища вкрай обмежений у світі, і він виснажується з прогресуючою швидкістю. На землі залишається все менше місця для пам’ятників культури і не тому, що менше стає землі. Вся справа в тому, що до патріотизму занадто довго закликали, а його треба виховувати з самого раннього віку.
Любов до рідного краю, до рідної культури, до рідного села або міста, до рідної мови починається з малого – з любові до своєї родини, до своєї оселі, до своєї школі. І ще – з поваги до таких же почуттів людей, які теж люблять свій дім, свою землю, своє – хай і незрозуміле тобі – рідне слово.
Ось ці найважливіші людські якості і допоможе тобі відкрити в своїй душі історія: любов, повагу, знання.