Любов на сторінках творів Буніна

У першій половині двадцятих років як ніколи сильна в творчості Буніна боротьба двох начал: життя і смерті. Протиставлення смерті письменник бачить у любові. Ця тема стає головною для нього. На його переконання любов це прекрасні миті, опроміняє життя людини. “Любов не розуміє смерті. Любов є життя” – ці слова Андрія Болконського з “Війни і миру” знайшли глибоке відображення у творчості Івана Олексійовича Буніна. Він пише про вищому і повному, з його точки зору, земне щастя.
У двадцятих роках Бунін пише великий розповідь “Справа корнета Єлагіна”. Герой, закоханий в актрису, переживає болісне і нищівної почуття. Воно виявляється фатальним для обох і призводить до трагічного результату.
Зазвичай перша любов розглядається поетично або ж як щось несерйозне, навіть легковажне. Але Бунін затверджує, що це зовсім не так: “Часто ця “перша любов” супроводжується драмами, трагедіями, але зовсім ніхто не думає про те, що як раз в цей час переживають люди щось набагато більш глибоке, складне, ніж хвилювання, страждання, зазвичай звані обожнюванням милого істоти: переживають, самі того не відаючи, моторошний розквіт, болісне розкриття, першу месу статі”. Ця “перша меса підлоги” змінює до заснування внутрішній світ людини, загострює його чутливість до всього навколо. Які ж були відносини Єлагіна і Сосновської? Гаряче почуття його наштовхувалося на примхливу і мінливий настрій її. Єлагін болісно переживає переходи почуттів своєї коханої від раптових проявів любові до байдужості, майже байдужості. Герой був близький до самогубства, метався від відчаю до вибухів ніжності, від люті до прощення.
Як говорить на суді свідок Залеський, “вона розпалювала його (Єлагіна), то обдавала холодною водою”. Єлагіна доводилося постійно страждати від ревнощів, так як Сосновська постійно була оточена шанувальниками.
Дуже схожа ситуація описана і в повісті “Мітіна любов”, у романі “Життя Арсеньєва”, в оповіданні “Сни Чанга”. На думку письменника, пристрасну любов і жорстоку ревнощі викликають певного типу жінки, які є втіленням “типичнейшего жіночого єства”. Їх неможливо зрозуміти, їхні душі – бентежні, нестійкі, як би “недолепленные” природою. Ці жінки часто страждають і змушують страждати інших. Ось як говорить про них капітан, герой оповідання “Сни Чанга”: “Є, брат, жіночі душі, які вічно тужать якоюсь сумною спрагою любові і які від цього самого ніколи й нікого не люблять. Є такі і як судити їх за всю їх безсердечність, брехливість. Хто їх розгадає?”
Між тим чоловіки з загостреною чутливістю, з розвиненою уявою віддають своє серце таким жінкам з тієї ж безоглядністю, з якою вразливий, захоплений Єлагін полонить примхливої та істеричною Сосновської.
Особливе місце у творчості Буніна займає цикл оповідань “Темні алеї”. Критики назвали його “енциклопедією любові”. Іван Олексійович досліджує і описує найрізноманітніші відтінки взаємин двох. Це і ніжні, піднесені почуття (оповідання “Руся”, “Наталі”), і бурхлива пристрасть (“Зойка і Валерія”, “Галя Ганська”, “Дубки”), і прояв суперечливих емоцій (“Антігона”, “Візитні картки”).
Але в першу чергу Буніна цікавить справжня земна любов”, гармонія землі і неба”. Така любов нечасто зустрічається в житті, але випробувати її величезне, ні з чим не порівнянне щастя. Проте вже давно помічено, що чим сильніше, яскравіше і досконаліша любов, тим швидше їй судилося обірватися. Але обірватися – не значить загинути. Це почуття осяває весь життєвий шлях людини. Так, в оповіданні “Темні алеї” Надія, власниця “заїжджий світлиці”, через усе життя пронесла любов до панові,… колись соблазнившему її. “Молодість у всякого проходить, а любов – інша справа”, “Усе минає, та не все забувається”, – говорить вона. І пан Микола Олексійович, колись кинув її, розуміє, що найкращі миті його життя пов’язані з цією жінкою. Але минулого не повернеш.
В оповіданні “Руся” герой двадцять років не може забути чарівну дівчину, в сім’ї якої він колись служив репетитором. Але закоханим довелося розлучитися, і з тих пір минуло багато років. Герой постарів, одружився, але як і раніше пам’ятає, як “одного разу вона промочила в дощ ноги. і він кинувся разувать і цілувати її мокрі вузькі ступні – такого щастя не було у всій його життя”.
А ось перед нами героїня оповідання “Холодна осінь”, яка проводила на війну свого нареченого холодним осіннім вечором. Через місяць його вбили, але почуття до нього продовжує жити в душі молодої дівчини. Їй довелося багато страждати, перенести важкі випробування, але на порозі старості для неї важливо інше: “Але, згадуючи все те, що я пережила з тих пір, завжди запитую себе: так, а що ж все-таки було в моєму житті? І відповідаю собі: тільки той холодний осінній вечір. Невже він був колись? Все-таки був. І це все, що було в моєму житті – інше непотрібний сон”.
Читаючи бунінські новели, звертаєш увагу на те, що він ніколи не пише про щасливого, заможного любові. Так, гине від пострілу ревнивого коханця єдина жінка, яку по-справжньому полюбив герой оповідання “Генріх”, вмирає від серцевого нападу Микола Платонович у новелі “В Парижі”, раптова поява божевільної матері Русі під час її побачення з коханим назавжди розлучає їх, йде в монастир героїня “Чистого понеділка”, помирає від передчасних пологів Наталі.
Чому ж Бунін ніколи не розповідає про щасливе кохання, що з’єднує закоханих? Напевно, тому, що з’єднання люблять – це вже зовсім інші почуття і відносини. Тут немає місця страждань і болю, але немає і того блаженства, “блискавиць щастя”. Тому в той момент, коли історія кохання йде до щасливого завершення, неодмінно з’являються непередбачені обставини або вибухає катастрофа, аж до смерті героїв. Із властивим йому високим майстерністю письменник прагне зупинити мить на найвищому злеті почуттів.
Ще однією цікавою особливістю любові героїв є те, що вони ніби уникають навіть думки про шлюб.
У “Справі корнета Єлагіна” автор зауважує: “Невже невідомо, що є дивна властивість всякої сильної і взагалі не зовсім звичайної любові навіть як би уникати шлюбу?” Дійсно, і Єлагін, і Сосновська розуміють, що шлюб між ними неможливий. В оповіданні “Гойдалки” герой ставить запитання: “Але який же я чоловік?” І отримує відповідь дівчини: “ні, Ні, тільки не це”. “Хай буде тільки те, що є. Краще вже не буде”, – вважає вона. Герой новели “Таня” з жахом думає про те, що буде, якщо він одружується на Тані. А між тим тільки її він любить по-справжньому. Як-то раз Бунін процитував чиїсь слова про те, що часто легше померти за жінку, ніж жити з нею. Мабуть, ця точка зору знайшла відображення в його оповіданнях про кохання. Можна погоджуватися з цим, можна не погоджуватися. Це не применшує краси і принади бунинских новел. І неважливо, одружилися герої чи ні. “Усяка любов – велике щастя, навіть якщо вона не розділена”. Ці слова з книги “Темні алеї” червоною ниткою проходять через усю творчість Івана Олексійовича Буніна.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: