Любов до батьківщини твір

Який високий сенс закладений в словах батьківщина, любов до батьківщини. Для кожної людини ці слова містять у собі щось своє, особисте, особливе і щось загальне, більш значне. Думаючи про батьківщину, я думаю про тій великій, прекрасній країні, в якій народилася, пов’язую поняття батьківщини зі складною і цікавою, насиченою і іноді трагічною історією рідної землі. Я відчуваю гордість від того, що я є частиною цієї країни, частиною цього великого світу.

Я — росіянин. Росія — це я. Адже моя держава — це не просто шматочок суші зі своїм кліматом і формою правління. Держава — це ми, люди, що населяють його, і я в тому числі.

Я народилася в Росії, я тут живу. Але цього, мені здається, недостатньо, щоб називатися росіянином. Любити Росію — це значить помічати наші проблеми, труднощі, біди. У Росії багато потребує змін. Мене, як, напевно, багатьох хвилює стан навколишнього середовища. Я займаюся фотографією. Вже переконалася, що частенько буває так: зосередишся на головному об’єкті фотозйомки, потім надрукуєш знімок і бачиш, наприклад, що за красивою деталлю будинку на першому плані — обдерта стіна з потворним графіті, а компанія дітлахів радісно позувала, виявляється, на тлі потворного пустиря, більше схожого на сміттєзвалище. Багато адже відразу не побачиш, а бачити таке потрібно обов’язково! По-моєму, варто задуматися над тим, як хоч трішки покращити цей світ. Принаймні, спробувати зробити те, що тобі під силу. Я думаю, життя одразу зміниться в кращу сторону. На жаль, дуже небагато намагаються хоч щось поліпшити. Я впевнена, всі росіяни і Росія повинні бути нерозривно взаємопов’язані. Коли ми допомагаємо вирішувати комусь проблеми, то і у нашої Батьківщини меншає проблем.

Я намагаюся вдосконалювати себе і, трохи, навколишній мене світ. Я прагну братися за будь-яку цікаву для мене складну роботу і пробувати себе в чомусь новому, домагаючись свого власного маленького прогресу.

Нехай це непомітні і малозначні, на перший погляд, речі, але якщо моєму прикладу слідують, то ці поліпшення з часом зростають і до нас повертаються. В цьому я все більше і більше переконуюся на власному досвіді і сподіваюся, що я не самотня у своєму прагненні зрозуміти і усвідомити всю відповідальність і сенс слів «я — росіянка!»

Кожен день, займаючись своїми турботами, ми не завжди пам’ятаємо про нашій країні, ототожнюємо себе з нею. Ми просто живемо. Але якщо нам вдається відчути себе чимось більшим, хоча б завдяки відчуття єдності зі своєю країною і народом, життя наше набуває зовсім інший зміст, інше звучання. Напевно, держава — це коли ти не один, тебе багато.

Як і у всякого явища у світі, в кожній країні є щось хороше і погане. Те ж і в Росії. Статистика відзначає останнім часом зростання споживання наркотиків, посилення міжнаціональних конфліктів, падіння рівня освіти, народжуваність, яка ніяк не переважить смертність. Це всі ті проблеми, які належить вирішувати нації, цілого народу, а значить і кожного з нас, якщо ми хочемо, щоб поняття «росіяни» не стало лише історичним, зниклим. Але думаю, що ми впораємося. «Росія, вперед!» — так називається стаття президента Д. А. Медведєва, який, звертаючи увагу на багато проблем, ніяк не може не вірити в майбутнє такої великої і потужної країни, як Росія.

Я відчуваю себе росіянкою не тільки тому, що просто люблю Росію, що народилася тут, відчуваю її в багатьох речах. До Росії прив’язує мене ще й якусь невимовну почуття обов’язку перед своєю Батьківщиною. Сподіваюся, що пронесу це почуття в душі через багато років, і тоді поняття того, що я громадянка своєї країни, наповниться високим змістом.

При слові «Росія» мені видаються величезні простори, тягнуть до горизонту, сніг і неодмінна сонце над ним, запах багать у ранковому тумані, де чути шелест квітучих яблунь, а ще великі жовті соняшники і білі берези, і зовсім вже знебарвлені, коричневі осіннє листя біля мого будинку, вкриті першим крихким снігом. А ще Тютчев, Фет, Толстой, Пушкін, Достоєвський, Чайковський, Шишкін. Політ Гагаріна і Велика Вітчизняна війна. Але це всього лише уявлення, асоціації. Росія справжня куди багатший. Росія, йде углиб століть і широким плином часу принесена до берегів нашого сьогодні.

Моя Росія… Та Росія, яка змінює нас, мене, а ми, в свою чергу, все ж в силах змінити її. Відчуття своєї країни — те почуття, яке необхідно виховувати в собі. Сидячи вдома за чашкою кави, важко зрозуміти події, які вирішують долю держави, а значить і мою долю. У світі все взаємопов’язане. Каву можна пити в будь-якій країні. А відчувати єднання зі своїм народом можна тільки у своїй державі. Своя країна — це відчуття чогось великого і великого.

Сподіваюся, що в майбутньому я зможу зробити щось більше. Чим я виглядаю, чим більше пізнаю і осмислюю навколишнє, тим більше хочу його змінити і покращити. В майбутньому зміняться і мої можливості. Тоді я зможу не задаватися питанням: «Що я можу зробити для Росії?» Тоді я буду стверджувати: «Я можу зробити для Росії!» Тоді зможу пишатися тим, що я для нього роблю.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: