Любов — це ніби звичайне слово, де всього дві голосні, три приголосні букви і немелодичный м’який знак. Всього лише шість літер, а скільки сенсу!
Любов — багатогранна і багатолика!
Вона може ураганом, раптово вдертися в серце і в душу людини, звести його з розуму, а потім безглуздо помахати йому витонченою ручкою і піти назавжди.
А може посадити в маленьке сердечко, ледве помітне Зернятко Любові, ростити, пестити і плекати його, перетворюючи з роками у велике, міцне почуття, що нагадує тисячолітній дуб. Цьому почуттю не страшний вітер змін, не страшний дощ з брехливих мов і пліток, не загрожують йому і надокучливі сусідки-гусениці, які інший раз псують крону Дуба Любові. Листя опаде, а з ними підуть образи, а почуття розростуться, зазеленіють з новою силою, ще краща, ніж раніше.
Любов багатолика.
Живеш собі, чекаєш цю Любов, приготувати смачну вечерю, зажигаешь свічки, одягаєш саме красиву білизну, а її все немає…
Чоловіки проходять повз, не помічаючи тебе, а ти плачеш в подушку, на самоті пригубишь келих червоного вина і, закривши очі, бачиш його! Того єдиного і довгоочікуваного! Але його все немає і немає…. Опускаються руки, ти думаєш, що залишишся одна на все життя. Ображено нагинаєш голову і повільно плетеш за життя, не дивлячись по сторонах…. Але Любов — Дама хитра, непередбачувана, а головне загадкова! Одного разу вона змусить тебе ненароком підняти голову, розкрити очі і побачити Його!
Ваші очі зустрінуться, незримо переплетуться ваші лінії долі, а серце прониже гаряча стріла, на кінчику якої буде саме те маленьке, ледве помітне Зернятко Любові! Воно потім пустить коріння, розростеться, розкине крону і, перетворившись в тисячолітній дуб, буде оберігати вас все ваше життя!
Йдеш ось так поруч з коханим за життя, він ненароком бере тебе за руку, а по твоєму тілу проходить дрібна дрож, коліна підгинаються, паморочиться голова, а світ навколо стає яскравим і якимось казковим. Дерева — зелені, зелені! Сніг — білий, білий! Небо — блакитне, синє, а повітря наповнюється пахощами троянд! Все це як ніби в перший раз, як ніби й не було цих двадцяти років!
Буває, звичайно, Пані Любові ставати нудно, їй набридають море квітів, ніжність та поцілунки і вона знімає своє ніжно-рожеве пишне плаття і одягає камуфляж.
Ось закоханим тоді не до сміху. Любов, перевіряючи своїх обранців на міцність, підсаджує до Зернятка Любові якийсь Бур’ян, який душить його, не дає розвиватися. Тоді серця закоханих наповнюються ненавистю один до одного…. Вони скандалять, лаються, а потім…. Потім просто мовчать і віддаляються…. Більше Зернятко Любові не терзає їх душ, не шепоче ласкавих слів, воно ледве чутно кричить в глибині душі: «Пробач! Залишся поруч! Давай почнемо все спочатку!» Але закохані вже встигли віддалитися один від одного, вони більше не чують тихих криків маленького Зернятка Любові. А Бур’ян розростається і займає все місце в серці для любові тепер немає місця….
Ось так і з’являються безсердечні люди…. Злі й байдужі.
Але буває і так, що ледве чутний знесилений голос все-таки почутий, а чванливий Бур’ян вирваний з коренем! Тоді вдячна Зернятко Любові розростається з новою силою! Пані Любов одягає нове білосніжне бальне плаття і кружляє закоханих у вихорі вальсу!
Любов багатогранна.
У серці людини є місце не тільки для своєї другої половинки, але і для своєї дитини, чи він зовсім крихітним або вже зрілим дорослим людиною. Там є місце і для батьків, для дідуся з бабусею, для всіх близьких людей. Та й деколи Любов здатна творити справжні чудеса! Любити можна все: тварин, птахів, дерева, квіти, а також синє море, синє небо, весняний дощ або сніг! Головне не дати Бур’янам забратися в серці і розростися там, не дозволити їм викинути свої мерзенні насіння!
Зернятко Любові, посаджене одного разу в серці людини, повинно перетвориться в тисячолітній дуб і передаватися з покоління в покоління. Тоді наш світ стане добрішим, затишніше і світліше, а Бур’янам не буде місця в серцях людей.