Літопис Григорія Грабянки

Літопис Григорія Грабянки датується 1710 р. була написана на замовлення гетьмана В. Скоропадського. Тут проголошується автономний статус України під протекторатом Москви. В книзі описані події від найдавніших часів до 1709 р. а основна увага приділяється національно-визвольній війні. Для стилю літопису характерні беллетризация (художність) розповіді, його епічність, драматичність, високий патетичный стиль.

Протягом тривалого часу вчені намагалися розглядати літопис Грабянки як історичне джерело. Але згодом, з введенням в науковий обіг цілого ряду документів, вдалося встановити, що твір містить багато фактичних помилок. У ньому знайшли своє яскраве втілення риси, які представляють естетичну домінанту того часу – риси бароко.

У передмові до літопису Григорій Грабянка визначає мету свого твору та з’ясовує ті причини, які спонукали його взятися за перо. Оскільки в книгах різних іноземних істориків багато говориться про козаків, він хоче, щоб їхні діяння, а особливо перемоги під проводом знаменитого вождя Богдана Хмельницького, не прийшли в забуття, і тому він задумав написати цю історію, спираючись на різні можливі джерела. Автор каже, що керує ним не корисливе прагнення до слави, але загальна користь, яка і спонукує його не залишати в попелі загиблими славетні діяння рідного народу, а явити їх світові.

Грабянка розповідає про історію козацтва від найдавніших часів до 1709 року. За змістом літопис можна поділити на три частини.

В першій розповідається про події від початків козацтва до народно визвольної війни, у другій, найбільш розлогій, – про саму війну, а в третій літописець розповідає про те, що відбувалося на Україні після смерті Богдана Хмельницького.

Для викладу Грабянка обирає форму “сказань” – більших або менших розділів, з яких і складається твір, кожне з яких має свою внутрішню драматургію.

Автор розпочинає першу частину зі з’ясування етимології слова “козак”, виводячи його від назви скіфського племені козар, які є предками козаків. Родовід же козарей Грабянка виводить аж з біблійних часів, вважаючи цей народ потомками першого сина Яфетового Гомера. Вбачаючи небажання руських князів жити у мирі і злагоді головною причиною втрати незалежності Київською Руссю, Грабянка оповідає, як на Україні панували татари, литовці, як вона “потрапила під лядське ярмо”, розповідає про “різні битви і зброю козацьку, і про їхній продовольстві”, про гетьманів Шаха і Підкову,… з’ясовує, чому повстали козаки на поляків, подає сказання “про рід Хмельницького і про війну на Цоцоре”, “про козацьку війну з ляхами під Переяславом, і про гетьмана Тараса, чому повстав на поляків”.

Після цих “сказань” починає друга, основна частина літопису. Відкривається вона сказанням “Чому Хмельницький повстав на поляків”. Далі автор досить детально розповідає про битви козацьких військ, керованих Богданом Хмельницьким. Але Грабянка не обмежується описами битв, – перед читачем у другій частині розгортається повнокровна картина життя всієї України, розповідається про дипломатичні кроки Хмельницького, про стосунки з іншими країнами – Росією, Туреччиною, Кримським ханством. Ця частина найбільш напружена і патетичная.

У третій частині Грабянка зберігає форму докладних сказань, описуючи лише перші роки після смерті Богдана Хмельницького. Окремі великі сказання присвячені гетьманства Юрія Хмельницького, Івана Виговського, Івана Брюховецького. З 1664 року події викладаються у формі погодних записів, стисло, без яскравих описів і деталей, нагадуючи традиційне літописання.

Центральна постать літопису Грабянки – Богдан Хмельницький. Це головний герой твору, в якому автор поєднує риси реальної історичної особи та ідеального вождя. В зображенні Грабянки він залишається недосяжною вершиною, прикладом для наступних поколінь. За переконанням автора, Хмельницький має дві основні заслуги – визволення України від “дуже тяжкого ярма лядського з допомогою козацької мужності” та возз’єднання України з Росією.

Інші образи твору подано не так повно, проте досить випукло. Оскільки Григорій Грабянка – прихильник автономії України в союзі з Москвою, то він вибирає цей критерій – ставлення до Росії – як основний, і виходячи з нього, наділяє різних осіб тими чи іншими якостями. Всі постаті у Грабянки – Василь Золотаренко, Яким Сомко, Іван Самойлович, Дем’ян Многогрішний, Іван Виговський, Іван Брюховецький, Петро Дорошенко та інші мають певні риси історичних осіб, Але перші четверо (а особливо Я. Сомко) також є ідеалізованим втіленням доброго початку, а троє останніх – втіленням злого.

Скажімо, наказний гетьман Я. Сомко – “вождь хоробрий і в справах військових умілий”, “воїн хоробрий і сміливий, краси, зростання і краси незвичайної, найбільше ж царської величності найвірніший слуга”.

Літопис Григорія Грабянки можна, вживаючи сучасну термінологію, назвати бароковим історичним романом. Тут є широкий спектр художніх засобів. Автор вводить у свою розповідь вірші, полулегендарные перекази.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: