Література епохи реставрації в Англії

У середині XVII ст. В Англії закінчилася буржуазно-пуританська революція, революція тривала, вимотала націю. Почавшись у 1642 р. вона досягла апогею в процесі двох громадянських воєн між прихильниками монархії і парламенту і завершилася в 1653 р. встановленням у країні військової диктатури – Протекторату – на чолі з Олівером Кромвелем, вольовим і непримиренним правителем, який відтепер став називатися лордом-протектором.

Кромвель помер у 1658 р. з його смертю відразу ж виявилася слабкість створеного ним режиму. В країні панували розруха і голод, викликаний неврожаєм; зростали податки, війна з Іспанією призвела до застою в ряді галузей економіки, що відбивалося на життя трудового народу.

Буржуазія не хотіла піти на задоволення вимог демократичних верств, побоюючись масових народних виступів. Доля Англії знаходилася в руках армії, і армія не забарилася сказати своє слово. Офіцерська верхівка, яка перетворилася в роки республіки і протекторату в шар великих землевласників, не бажала поступатися кому б то не було свою владу. На початку 1660 р. командувач англійськими військами в Шотландії генерал Монк вступив у Лондон і домігся розпуску парламенту, одночасно почавши переговори з Карлом II, сином страченого в 1649 р. Карла I, у результаті яких король опублікував “Бредскую декларацію”, що обіцяла загальне прощення підданим (за винятком осіб, які брали безпосередню участь у страти Карла I), а також признававшую віротерпимість і наявні майнові відносини. Відбулася реставрація монархії Стюартів, реставрація, парадоксальне по своїй суті: їй довелося закріпити результати революції. Була відновлена влада короля і парламенту замість “насильницької влади” військової диктатури. На чолі двору, який звик до неробства і розгулу, повернувся з Франції Карл II. Побожні зникли і благочестиві пуритани, їх змінили світські гульвіси і нероби. Лондон став центром буйної і дозвільного життя. Чепуруни й дотепники немов змагалися у витівках і издевках над “дурнями”, “людьми справи”, в саркастичних зауважень з приводу всього, що стосувалося недавніх ворогів аристократії – пуритан.

При дворі і парламенті панували фривольність і цинізм. Дворяни, які повернулися в Лондон з Франції, де вони жили, користуючись заступництвом “короля-сонця” Людовіка XIV, незабаром виявили, що вони іноземці в своїй країні: занадто великі зміни сталися в Англії за час їх відсутності.

Соціальне і культурне життя країни поступово поверталася в своє русло. Відродився театр, закритий пуританами під час революції. Виникала нова драматургія, старавшаяся відобразити актуальні проблеми свого часу. Пуританські чесноти – ощадливість, побожність, діловитість – були оголошені смішними і безглуздими. Аморальність і марнотратство прийшли їм на зміну. Над буржуазією сміялися, її зневажали. У численних комедіях… епохи, написаних у дошкульною, відверто антипуританской манері, нерідко з’являвся образ буржуа, але обов’язково в самому смішному і непривабливому вигляді.

Однак суспільні процеси, вираженням яких була потерпіла поразку революція, були незворотними. Тому правлінням Стюартів в рівній мірі були невдоволені і переможці і переможені. Старе дворянство вимагало повернення йому всіх привілеїв і земель, яких воно втратило в результаті революції; буржуазія, намагаючись оволодіти ключовими позиціями в господарстві країни, не хотіла миритися з політичним безправ’ям. Партія буржуазії – партія вігів до середини 1680-х років набула більшість у парламенті. У 1688-1689 рр. вона здійснила державний переворот, який отримав назву “славної революції”. Стюарти були відсторонені від влади, престол був переданий штатгальтеру Нідерландів Вільгельма Оранскому. “Славна революція”, яка, за словами Маркса, “разом з Вільгельмом III Оранським поставила у владі наживав з землевласників і капіталістів”[33], означала компроміс між дворянством і буржуазією, в результаті якого буржуазія стала “скромною, але все ж визнаною складовою частиною панівних класів Англії”[34]. Всі ці події другої половини XVII ст. не могли не знайти відображення в літературі і мистецтві.

Розглядаючи англійську літературу другої половини XVII ст. не можна не зупинитися на такій філософської та моральної категорії, як либертинаж (див. гол. 6), який знайшов на англійському грунті специфічну форму, звану “дотепністю”.

У другій половині XVII ст. значення слова “wit” (розум, дотепність) ухвалив явно виражений антибуржуазний характер. “Дотепність” стало синонімом безтурботного життя, далекій від земних справ і повсякденних турбот, присвяченій забав, гулянок, веселощів.

Після реставрації Стюартів “дотепність” почиталрсь в дворянській середовищі понад усе, однак ставлення до нього ставало все більш критичним у міру того, як формувалася і міцніла буржуазна ідеологія.

Примітно, що в період Реставрації матеріалізм Бекона і Гоббс знаходив численних прихильників саме у дворянсько-аристократичної середовищі. Цинічний скептицизм, властивий англійській дворянству часів Реставрації і заперечував все і вся, поширився на релігію і бога. Великий вплив на сучасників матеріалістичних ідей Томаса Гоббса. Зокрема, вчення Гоббса про “матеріальному” людині, наділеному руйнівним егоїзмом, безсумнівно вплинуло на літературу і театр, стало етичної та філософської основою творчості багатьох письменників, поетів, есеїстів.

Незважаючи на закінчення громадянської війни політична боротьба в країні не згасала, знаходячи, природно, своє вираження в літературі. Пуританські і антипуританские тенденції в релігії та політиці знайшли яскраве відображення у творчості двох великих письменників епохи – Джона Беньяна (John Bunyan, 1628-1688) і Семюела Батлера (Samuel Butler, 1612-1680). В залежності від політичних і релігійних переконань вони, кожен по-своєму відобразили духовний стан Англії другої половини XVII століття.

print
Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter. Дякуємо!
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями:
Моя книга: Допомога студентам та школярам

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: