Переді мною лежить невеликий листок, на якому мама виписала відомості з “Книги Пам’яті”: “Іванов Олексій Федорович, 1922 р. н. Еткульский район, рядовий, загинув в 1942 році, Тверська область, Осташківський район, д. Жирки, бригада відділення зв’язку”. І цей лист я присвячую йому.
Я онук прабабусі, сестри Овсянникова Ніни Федорівни. Мені розповіли, що ваша сім’я була багатодітна, дружна. Батьки Федір Васильович і Агафія Олексіївна були людьми релігійними, працьовитими, вимогливими до дітей і чуйним до людей. Про Вас я знаю, як про баскому хлопця, який наречену з весілля відвіз до себе додому, і на фронт ішов зі словами: “Або груди в орденах, або голова в кущах!” Зниклими без вести вважалися Ви після війни, як і два Ваших рідних брати Михайло і Веніамін. І лише декілька років опісля ми довідалися, де і коли Ви загинули. На Вашій батьківщині в селі Назарово на обеліску написані імена трьох братів Іванових. Кожен рік 9 Травня там проходить мітинг, присвячений Дню Перемоги, де покладаються квіти і віддається данина пам’яті вам, віддали свої життя за наше щастя.
А ось четвертий брат, Микола, повернувся з війни додому. Три роки він командував розрахунком “Катюші”. Цього літа я побував у парку Перемоги міста Челябінська, де стоять бойові машини. Піднявшись на “Катюшу”, я подумки уявив, як мій дід командував цією технікою,… а от уявити, як обкопувати постійно це стратегічна зброя, щоб воно не дісталося ворогові, дуже складно. У сорок п’ятому, в день його 22-річчя 9 Травня оголосили Днем Перемоги. Збереглася фотографія цього року, де Микола з бойовими друзями. Тепер в його родині 9 Травня – подвійне свято. У 2013 році він відсвяткував 90-річчя. Світла пам’ять про вас, братів-фронтовиків живе в його серці. Вас знають і пам’ятають його діти, діти брата Василя та сестри Ніни (вже пішли з життя) діти їх дітей.
9 Травня 2015 року наша країна буде відзначати 70-ту річницю з дня, коли закінчилася Велика Вітчизняна війна. Немає в Росії сім’ї, якої не торкнулася б ця війна. У родовід нашої сім’ї на фронт йшов ще прадід Овсянніков Григорій Васильович. Він повернувся з пораненням в плече і з медалями “За оборону Ленінграда” і “За перемогу над Японією”, але в 1975 році помер від хвороби легенів. А ось його рідний брат Олександр Васильович у списку загиблих на обеліску у будинку культури села Еткуль.
Все менше залишається живих учасників війни, але пам’ять про героїв повинна жити вічно. Ми повинні знати, що це була за війна, якою ціною далася перемога над фашистами. І ми будемо передавати пам’ять про вас з покоління в покоління.
Нам пам’ять дана,
Щоб підняти полеглих
І вічну пам’ять їм співати.