c16a5320fa475530d9583c34fd356ef5c16a5320fa475530d9583c34fd356ef5
Глава 1
В основі сюжету
оповідання “Кусака”– доля безпритульної собаки, яка нікому не належала». Вона
народилася на вулиці, ніколи не знала, що таке «будинок» і «господарі». Вона боялася
будь-якого шереху і звуку, боялася людей, так як бачила від них тільки зло –
вуличні хлопчаки кидали в неї каміння і палиці, а дорослі кричали на неї і
сміялися, дивлячись, як вона тікає. Дворові собаки не пускали її навіть близько до
домашньому теплу, і з-за цього вона йшла все далі від селища. Тільки один
раз в житті почула вона добрі слова від людини – це був п’яний мужик,
який йшов додому і був у такому стані, що йому було шкода. Шкода стало
йому і брудну обідрану собаку, яка дивилася на нього настороженим
поглядом. Він підкликав Кусаку до себе, але вона прийшла не відразу, побоюючись підступу.
Поки вона думала, п’яному раптом стало нудно і замість того, щоб
погладити впала перед ним на спину собаку, він штовхнув її в бік. З тих пір собака
просто зненавиділа людей і почала кидатися на них і кусати.
Настала зима.
Кусака знайшла порожню дачу і оселилася під її верандою. Вона немов охороняла цю дачу, навіть голосно гавкав
і вибігала на дорогу, якщо хтось проходив поруч, з-за чого була дуже
задоволена собою.
Глава 2
Коли прийшла весна,
на дачу приїхали люди. Кусака сховалася в кущах і дивилася на те, як вони
вивантажують речі. Потім в сад вийшла дівчина, яка була настільки зачарована
садом і природою, що не помітила, як до неї підкрався собака – Кусака
схопила її за зубами сукню і зникла в кущах. Вночі Кусака знову повернулася
на своє місце під верандою – тепер їй здавалося, що вона охороняє не тільки
саму дачу, але і живуть у ній людей.
Поступово дачники
звикли до собаки, виходячи вранці на вулицю, запитували про неї, навіть дали їй ім’я
– Кусака, до якого вона скоро звикла. Люди годували Кусаку, а вона з кожним
вдень підходила до них усе ближче, але все одно була готова втекти і сховатися
від кожного різкого руху. Остаточно «подружила» Кусаку з людьми все та ж
дівчина, з якою собака познайомилася в день приїзду дачників. Її звали Леля,
і вона дуже ласкаво підкликала Кусаку до себе, обіцяючи дати цукру, якщо та
підійде. І це сталося – Кусака вдруге з моменту народження підійшла до
людині і лягла на спину, заплющивши очі, так як насправді не знала, що їй
очікувати. Але Льоля не образила собаку – вона погладила її. А потім покликала і дітей,
які тут же підбігли. Кусака насторожилася – раніше діти були чи не
головними її кривдниками, але вона розуміла, що якщо зараз хтось із цих дітей
вдарить її, вона вже не зможе вкусити його, так як не відчуває більше злості
відношенню до людей.
Розділ 3
Так Кусака зрозуміла,
що означає бути «чиїмсь» собакою. Її добре годували і не кривдили, і хоч
звикла вона є дуже мало, цього вистачило для того, щоб шерсть стала її
чистою і сяючою. В подяку Кусака навчилася «грати» – перекидатися,
стрибати і крутитися, правда, робила вона це настільки незграбно, що викликала
загальний сміх, але це сміх не зарождал в ній образи. Кусака вже не потребувала
тому, щоб самій шукати собі їжу, і дуже рідко виходила за територію дачі. А
ночами вона все так само пильно охороняла «своїх» господарів.
Глава 4
Настала осінь, і дачники
стали збиратися в місто. Леля запитала у мами, що ж тепер робити з Кусакою,
і та відповіла, що Кусаку доведеться залишити на дачі – її не можна тримати в
квартирі. Леля гірко заплакала, але мама заспокоїла її тим, що пообіцяла взяти
у місті породистого щеняти. І Льоля перестала плакати.
Кусака спостерігала за
тим, як незнайомі люди укладають речі, розуміючи, що відбувається щось
недобре. Вийшла Леля і покликала Кусаку з собою на шосе. Йшов дощ, і Леля,
раптом відчувши нудьгу, повернула назад. Незабаром усі поїхали на вокзал, і
тільки там Льоля зрозуміла, що не попрощалася з Кусакою.
Глава 5
А Кусака ніяк не могла зрозуміти, що сталося – вона навіть тікала під
дощем на станцію, нікого там не знайшла і повернулася на дачу. Наступала ніч. І
ніч ця немов заповнювала собою спорожніле місце в душі собаки. Собака завила,
вкладаючи у свій виття всю тугу і біль. Закінчується розповідь словами: «Собака
вила».