Художній прийом антитези — стрижень роману-епопеї «Війна і мир», що пронизує буквально весь добуток. Протиставлені філософські поняття в заголовку роману, події двох воєн (війни 1805 – 1807 років і війни 1812 року), бою (Аустерлицкое й Бородинська), соціуми (Москва й Петербург, світське суспільство й провінційне дворянство), що діють особи. Протиставлені і два полководця — Кутузов і Наполеон.
Письменник прославив у своєму романі головнокомандувача Кутузова, як натхненника і організатора перемог російської армії. Толстой підкреслює, що Кутузов — справді народний герой, який керується у своїх діях народним духом. Кутузов постає перед читачем як простий російська людина, чужий вдавання, і одночасно як мудрий історичний діяч і полководець. Головне у Кутузова для Толстого — його кровний зв’язок з народом.
У зображенні письменника Кутузов — живе обличчя. Згадаймо його виразну фігуру, ходу, жести, міміку, його знаменитий очей, то лагідний, то глузливий. Примітно, що Толстой дає цей образ у сприйнятті різних за характером і соціальним станом осіб, заглиблюючись у психологічний аналіз. Дивно людяним і живим роблять Кутузова сцени та епізоди, що зображують полководця у бесідах з близькими і приємними йому людьми (Болконским, Денисовим, Багратіоном), на військових радах, в Аустерлицкой і Бородінської битви.
Одночасно треба зазначити, що образ Кутузова дещо спотворений, не позбавлений недоліків, причина яких — у неправильних позиціях Толстого-історика. Виходячи з стихійності історичного процесу, Толстой заперечував роль особистості в історії. Письменник висміював культ «великих особистостей», створений буржуазними істориками. Він вважав, що хід історії вирішують народні маси. Більш того, він прийшов до визнання фаталізму, стверджуючи, що всі історичні події зумовлені понад. І саме Кутузов виражає ці погляди Толстого в романі.
Антиподом Кутузова виступає Наполеон. Для письменника Наполеон — агресор, який напав на Росію. Він палив міста і села, винищував російських людей, грабував і знищував великі культурні цінності, наказав висадити Кремль. Наполеон — честолюбець, що прагне до світового панування. У перших частинах роману автор зі злою іронією говорить про преклоніння перед Наполеоном вищих світських кіл Росії після Тільзитського миру. Толстой характеризує ці роки як «час, коли карта Європи перерисовывалась різними фарбами кожні два тижні», і Наполеон «вже переконався, що не треба розуму сталості і послідовності для успіху». З самого початку роману письменник ясно висловлює своє ставлення до державних діячів цієї епохи. Він показує, що у вчинках Наполеона, крім примхи, не було ніякого сенсу, але «він вірив у себе, і весь світ вірив у нього».
Якщо Безухов бачить в Наполеоні «велич душі», то для Ганни Павлівни Шерер Наполеон — втілення Французької революції і вже тому лиходій. Юний П’єр не розуміє того, що, ставши імператором, Наполеон віддав справу революції. П’єр захищає і революцію, і Наполеона в рівній мірі. Більш тверезий і досвідчений князь Андрій бачить і жорстокість Наполеона, і його деспотизм, а батько Андрія, старий Болконський, нарікає, що немає Суворова, який показав би французькому імператору, що значить воювати.
Кожен персонаж роману думає про Наполеона по-своєму, і в житті кожного героя цей полководець займає певне місце. Треба сказати, що і по відношенню до Наполеону Толстой був недостатньо об’єктивний, стверджуючи: «Він був подібний дитині, яка, тримаючись за ремінці, прив’язані всередині карети, уявляє, що він править». Але Наполеон у війні з Росією не був безсилий. Він просто виявився слабшим за свого супротивника — «сильний духом», за висловом автора.
Письменник малює цього знаменитого полководця і видатного діяча як «маленької людини» з «неприємно-удаваною посмішкою на обличчі, з «жирної груддю», «круглим животом» і «жирними стегнами коротеньких ніг». Наполеон постає в романі як самозакоханий, самовпевнений володар Франції, упоєний успіхом, засліплений славою, який вважає себе рушійною силою історичного процесу. Його шалена гордість змушує його приймати акторські пози, вимовляти пихаті фрази. Всьому цьому сприяє раболіпство, навколишній імператора. Наполеон Толстого — «надлюдина», для якого. має інтерес «тільки те, що відбувалося в його душі». А «все, що було поза ним, не мало для нього значення, тому що усі у світі, як йому здавалося, залежало тільки від його волі». Не випадково слово «я» — улюблене слово Наполеона. Наскільки Кутузов виражає інтереси народу, настільки Наполеон малий у своєму егоцентризмі.
Зіставляючи двох полководців, Толстой робить висновок: «Немає і не може бути величі там, де немає простоти, добра і правди». Тому справді великий саме Кутузов — народний полководець, який думає про славу і свободу Вітчизни.