Культура міра людського в людині

Культура являє собою міру людського в людині, характеристику його власного розвитку, а також розвитку суспільства, його взаємодії з природою.

Проблема людського виміру була помічена ще в античності.

Протагор говорив: «Людина є міра всіх речей існуючих, що вони існують, і не існуючих, що вони не існують». В історії філософії у різних аспектах відзначалася важливість характеристики того чи іншого соціального явища за допомогою особистісного, людського виміру.

Це проглядається при дослідженні таких проблем, як ставлення особистості до держави і держави до особистості: ставлення особистості до суспільства і суспільства до особистості; ставлення особистості до особистості; ставлення особистості до природи; ставлення особистості до самої себе.

Якщо говорити про конкретних формах людського виміру культури, то вони проявляються у чому: від самосвідомості особистості як самоцінності і розвитку людської гідності до способу її життєдіяльності, що створює або, навпаки, не створює умови для реалізації творчих сил і здібностей людини. Людина — творець культури, культура формує людину. Можна сказати, що саме людський вимір культури свідчить про те, що в культурі представлена і наочно виражена здатність людського роду до саморозвитку, робить можливим сам факт людської історії.

Американський соціолог А. Смолл вважав, що суспільство має задовольняти такі інтереси людини, як збереження здоров’я, здобуття освіти, забезпечення гідного спілкування, створення умов для прилучення до краси і реалізація соціальної справедливості. Сьогодні ми з жалем відзначаємо, що справді гуманістичних цінностей у нас майже немає. Ми руйнуємо те цінне, що було зроблено у сфері духовних цінностей, колективізм, товариство, патріотизм, інтернаціоналізм; відмовляємося від цінностей в галузі охорони здоров’я, освіти, науки, мистецтва, якими захоплювався весь світ. Звичайно, проголосивши метою суспільства — «все для людини, все для блага людини», часто власне людське забували. Воно заслонялось інтересами держави, відсувається в «світле майбутнє». І про медицину ми судили за «койко-ліжок», про освіту — з «відсотками успішності», про роботу сфери харчування — за «посадочних місць» і т. д. і т. п. З культурного процесу зникало людський вимір так само, як воно зникало з аналізу всього життя суспільства.

Поставимо питання про людському вимірі культури більш конкретно: як і чим визначити параметри цього людського? У загальному плані ми відповіли: людський вимір веде нас до розгляду цілей діяльності людини і засобів їх досягнення. А ось що це за цілі з «людським обличчям»? Це насамперед зміст умов праці, соціально-побутових умов, що дозволяють особистості реалізувати свої здібності та інтереси, участь особистості в управлінні виробництвом, суспільством, такий розвиток матеріальних і духовних цінностей, які сприяють благополуччю людини.

Не можна не відзначити важливість особистісного виміру культури з точки зору відношення людини до природи. Сьогодні ми вже говоримо про екологічну культуру, яка відображає ставлення людини до природи, його моральність. Ця екологічна моральність повинна виступати нині як категоричний імператив особистості, держави, суспільства. Людина приходить у світ не як виробник і не як особистість, а як людина. Він засвоює і природні, і соціальні якості свого буття в тому вигляді, в якому знаходить їх у своєму середовищі, бо не може вибрати той чи інший тип суспільства або рівень розвитку культурних цінностей. Людина є тим елементом системи «природа — людина — суспільство», за допомогою якого змінюється і природа, і суспільство, і сама людина. І от від того, які особистісні вимірювання самої людини, які його ціннісні орієнтації, залежать (за наявності, звичайно, визначених об’єктивних умов) результати його діяльності. Тому свідомість і відповідальність, милосердя і любов до природи — ось далеко не повний перелік якостей, якими вимірюється зіткнення людини з природою, екологічна культура людини.

Коли ми говоримо про екологічної культури суспільства, то слід зазначити, що «гарна технологія» (та, яка орієнтована на збереження і відтворення природи) дає відповідно і «хорошу екологію». Екологічна культура суспільства, пов’язана з турботою про гармонію людини і природи, вбирає в себе і матеріальні, і духовні цінності, службовці і природі, і людині як її невід’ємної частини.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: