Був прекрасний, сонячний липневий день. Діти відпочивали, купалися і загоряли. Раптом подув невеликий вітерець і поповзли по небу важкі хмари. Одна хмара була дуже великою. Вона дуже втомилася плисти по небу, і їй закортіло спуститися на землю. Їй допоміг вітер, і наша хмара почала “худнути”. Вона стала випадати на землю дощем. Так почалося подорож нашої крапельки, яку звали Капа. Капа швидко почала падати на землю і потрапила на ніс одному хлопчині. Той від несподіванки різко підскочив і весело застрибав під дощем. А наша Капа, стукнувшись об ніс хлопчика, відскочила і плюхнувся в який проходив повз струмочок. Тут вона опинилася в колі безлічі таких, як вона. Крапельки були веселі, пустотливі, галасливі і здавалося, що струмочок говорить. Біля струмочка був довгий шлях, перш ніж потрапити в річку. Він протікав через луки й поля. Всім він був потрібен: і квітам і травам, і тваринам. Але нашій Капі не терпілося потрапити в річку. Коли все-таки вона опинилася в… річці, то побачила багато цікавого. По річці люди плавали на човнах, катамаранах, купалися і ловили рибу. У річці водилося багато різноманітної риби. Але Капі виявилося і цього замало. І їй захотілося плисти далі. Вона хотіла потрапити в море. Поки вона пливла до моря, по дорозі вона бачила селища, села, міста, аули. Вона подружилася з багатьма рослинами і тваринами. Допливши до моря, Капа опинилася у великій дружній родині. Тут вона зустріла своїх сестер і братів. Море було величезне, красиве. По ньому ходили великі кораблі. Капа так замилувалася одним з кораблів, що не помітила, як опинилася на поверхні води і почала випаровуватися і підніматися вгору у вигляді невидимої пара. В повітрі водяна пара остудився і перетворився в дрібні крапельки води. І знову на небі утворилася хмара.
Потім ще кілька разів за літо Капа здійснювала таку подорож на землю, щоб знову й знову зустрітися з друзями. Взимку Капа поверталася на землю у вигляді сніжинок