Приїхав одного разу на
кордон служити молодий солдат на прізвище Кошкін. А так як служба на кордоні ведеться
з собаками, то відправили його, насамперед, в школу інструкторів службових
собак. Дали Кошкіну там цуценя і наказали придумати цуценяті ім’я, обов’язково
букву «А» – справа в тому, що кожен рік прикордонним собакам давали ім’я
певну букву, так завжди можна було легко дізнатися, скільки років собаці.
Довго думав Кошкін , як назвати собаку, поки цуценя не висолопив язика, і тоді
відразу придумалося ім’я – Червоний.
Став Кошкін вчити
Червоного кольору, але спочатку щеня ніяк не реагував на його команди, просто лежав на
землі і дивився через паличкою не бігав, до Кошкіну, коли той його кликав, не
підходив. Але минуло кілька місяців і зрозумів Червоний, що Кошкін – мужик хороший,
ніколи його не вдарить, завжди підгодовує і продуктами з посилок своїх
ділиться, і він почав виконувати команди Кошкіна, щоб зробити йому приємне. Як-то
раз взяв Кошкін Червоного і сіл разом з ним в машину. А по дорозі інструктор
сказав їм, що порушник перейшов через кордон і треба цього порушника
затримати. Доїхали вони до місця, вийшов Червоний разом з Кошкіним з машини, став
принюхуватися і відчув чужий запах, дає зрозуміти – тут пройшла людина. Побіг
він по сліду, нарешті, слід вивів його до річки, а тут він і пропав – вода забрала
запах. Відволікся Червоний від сліду – побачив у річці піскаря і почав його ловити.
Добре, Кошкін це помітив, і дав команду залишити піскаря. Вони перебралися
через річку, і Червоний знову слід знайшов, а потім і порушника наздогнав і затримав.
Тільки виявилося, що це був не справжній порушник, а перевірка для Червоного. І
витримав він цю перевірку добре.
Приїхали Червоний з
Кошкіним на кордон служити. Кожен день вони ходили по стежці і інструкторської
дивилися, не перейшов хто кордон. Але нічого не траплялося.
Одного разу прийшов Кошкін
з нічного патруля і збирався лягти спати, як раптом завила сирена – хтось
порушив кордон. Взяв він Червоного і пішов шукати порушника. Доніс вітер до Червоного
запах чужої, і він взяв слід. Незабаром зупинився він на місці і загавкав, дивлячись на
яблуню. Підняв голову Кошкін і побачив, що на яблуні людина сидить. Наказав Кошкін
йому злазити, а чоловік сказав, що просто заліз яблучок поїсти. Спустився він з
яблуні і кинувся на Кошкіна з ножем, тільки Червоний був напоготові – він вибив ніж з
руки порушника, і його самого повалив.
Пройшла осінь, потім і
зима, настала весна. Одного разу, крокуючи вздовж прикордонної смуги, Червоний з Кошкіним побачили сліди. Це були
сліди ведмедя, але Кошкін знав, що іноді порушники надягають таке взуття,
яка залишає на землі звірячі сліди, тому вирішив перевірити. Пішов Червоний
по сліду і вийшов на ведмедя. Ведмідь був дуже злий, кинувся він на Червоного і поранив його, а Кошкін застрелив
ведмедя і поніс Червоного на заставу до фельдшера. Фельдшер промив йому рану і зашив.
Минув час, і Червоний одужав, знову став ходити з Кошкіним вздовж кордону.
Настала зима,
як-то раз вони побачили сліди людини, переходить кордон. Глибокі сліди
залишив порушник – «важка людина» – так сказав про нього рядовий Снєгірьов,
патрулював кордон разом з ними. Пішли вони по сліду, і зрозумів Кошкін, що
не одна людина тут йде, а один іншого несе – тому й сліди глибокі.
Наздогнали вони
порушника зловили. Тільки один він опинився, а значить, треба і другого шукати. Залишився
Снєгірьов з цим порушником, а Кошкін і Червоний пішли шукати іншого. Знайшли вони і
другого порушника, затримав його Червоний, стрибнувши на нього, але поки летів до нього
пес, порушник встиг кілька разів вистрілити в нього з пістолета. Приніс Кошкін Червоного на заставу до фельдшера, але той одразу сказав, що
занадто важке у нього поранення – не виживе Червоний. Не повірив цим словам Кошкін
і продовжував сидіти біля Червоного, гладячи його по голові і обіцяючи йому почастувати його,
як тільки з дому прийде посилка. Так і сидів він близько пса, гладячи його і не
помічаючи, що Червоний вже помер.