Герой роману Луцій (чи випадково збіг з ім’ям автора?!) подорожує по Фессалії. В дорозі він чує захоплюючі і страшні історії про чаклунські чари, перетвореннях і інших відьомських витівки. Луцій прибуває в фессалійський місто Гипату і зупиняється в будинку якогось Мілона, який «набитий грошима, страшний багатій, але скупий донезмоги і всім відомий як людина преподлый і прегрязный». У всьому античному світі Фессалія славилася як батьківщина магічного мистецтва, і незабаром Луцій переконується в цьому на власному сумному досвіді.
В будинку Мілона у нього зав’язується роман з служницею Фотидой, яка відкриває коханцеві таємницю своєї господині. Виявляється, Памфіла (так звуть дружину Мілона) з допомогою чудової мазі може перетворюватися, припустимо, в сову. Луцій пристрасно хоче випробувати це, і Фотида зрештою піддається на його прохання: надає допомогу в такій ризикованій справі. Але, проникнувши таємно в кімнату господині, вона переплутала ящички, і в підсумку Луцій перетворюється на птицю, а в осла. В цьому образі і перебуває він до самого кінця роману, знаючи лише, що для зворотного перетворення йому треба покуштувати пелюсток троянд. Але різні перешкоди стають на його шляху всякий раз, як він бачить черговий рожевий кущ.
Новоявлений осел стає власністю зграї розбійників (вони пограбували будинок Мілона), які використовують його, природно, як вьючное тварина: «Я був скоріше мертвий, ніж живий, від тяжкості такої поклажі, від крутизни високої гори і тривалості шляху».
Не раз знаходиться на краю загибелі, змучений, побитий і напівголодний, Луцій мимоволі бере участь у набігах і живе в горах, в кублі розбійників. Там щодня і щоночі він вислуховує і запам’ятовує (перетворившись на осла, герой, на щастя, не втратив розуміння людської мови) всі нові і нові страшні історії про розбійницьких пригоди. Ну, наприклад, — розповідь про могутній розбійника, облачившемся у ведмежу шкуру і в цьому вигляді проникшем в будинок, обраний його побратимами для пограбування.
Найвідоміша з вставних новел роману — «Амур і Психея» — чудова казка про молодшої і найпрекраснішої із трьох сестер:
Вона стала коханою Амура (Купідона, Ерота) — підступного стріловержця.
Так, Психея була настільки прекрасна і чарівна, що бог любові сам полюбив її. Перенесена ласкавим Зефіром в казковий палац, Психея кожну ніч брала Ерота в свої обійми, пестячи божественного коханого і відчуваючи, що кохана їм. Але при цьому прекрасний Амур залишався невидимим — головна умова їх любовних зустрічей…
Психея вмовляє Ерота дозволити їй побачитися з сестрами. І, як завжди буває в подібних казках, заздрісні родички підбивають її не слухається чоловіка і спробувати його побачити. І ось під час чергового побачення Психея, давно снедаемая цікавістю, запалює світильник і, щаслива, радісно роздивляється прекрасного чоловіка, сплячого поруч з нею.
Але тут з гнота лампи бризнуло гаряче масло: «Відчувши опік, бог схопився і, побачивши заплямованою і порушеною клятву, швидко звільнився від обіймів і поцілунків несчастнейшей своєї дружини і, не сказавши ні слова, піднявся в повітря».
Богиня любові і краси Венера, відчуваючи в Психее суперницю, всіляко переслідує обраницю свого стрелоносного і примхливого сина. І з чисто жіночою пристрастю вигукує: «Так він насправді любить Психею, суперницю мою з самозваної красі, крадійку мого імені?!» А потім просить двох небожітельніц — Юнону і Цереру — «знайти втекла летунью Психею», видаючи її за свою рабиню.
Між тим Психея, «переходячи з місця на місце, вдень і вночі з занепокоєнням шукає свого чоловіка, і все сильніше бажає якщо не ласками подружжя, то хоч рабськими благаннями пом’якшити його гнів». На тернистому шляху своєму вона потрапляє у віддалений храм Церери і працьовитою покірністю завойовує її прихильність. І все ж богиня родючості відмовляється надати їй притулок, бо пов’язана з Венерою «узами давньої дружби».
Так само відмовляється прихистити її і Юнона, говорить: «Закони, що забороняють протегувати чужим збіглим рабам без згоди їх власників, від цього мене утримують». І добре хоч, що богині не видали Психею розгніваної Венері.
А та тим часом просить Меркурія оголосити, так би мовити, вселенський розшук Психеї, оголосивши всім людям і божествам її прикмети. Але Психея в цей час і сама вже підходить до чертогам своєю неприборканою і прекрасної
Н
ой свекрухи, вирішивши здатися їй добровільно і боязко сподіваючись на милосердя і розуміння.
Але сподівання її марні. Венера жорстоко кепкує над нещасною невісткою і навіть б’є її. Богиню, крім усього, вже бісить сама думка про перспективу стати бабусею: вона збирається перешкодити Психее народити дитя, зачате від Амура: «ваш Шлюб був нерівний, до того ж, укладений в заміському маєтку, без свідків, без згоди батька, він не може вважатися дійсним, так що народиться від нього незаконне дитя, якщо я взагалі дозволю тобі доносити його».
Потім Венера дає Психее три нездійсненних завдання (які стали потім «вічними сюжетами» світового фольклору). Перше з них — розібрати незліченну купу жита, пшениці, маку, ячменю, проса, гороху, сочевиці і бобів — Психее допомагають виконати мурахи. Так само, за допомогою добрих сил природи та місцевих божеств, справляється вона і з іншими повинностями.
Але й Амур тим часом страждав в розлуці з коханою, яку вже пробачив. Він звертається до свого батька Юпітеру з проханням дозволити цей «нерівний шлюб». Головний Олімпієць скликав всіх богів та богинь, велів Меркурію негайно доставити Психею на небо і, простягнувши їй чашу з амброзією, сказав: «Прийми, Психея, стань безсмертною. Нехай ніколи Купідон не відлучається з обіймів твоїх і так буде цей союз на віки віків!»
І була зіграна на небі весілля, на якій весело танцювали всі боги і богині, і навіть Венера, вже до того часу подобревшая. «Оскільки належним чином була передана під владу Купідона Психея, і, коли прийшов термін, народилася у них дочка, яку звемо ми Насолодою».
Втім, Зевса можна зрозуміти: по-перше, він був не зовсім безкорисливий, бо за згоду на цей шлюб попросив Амура підшукати йому на Землі чергову красуню для любовних утіх. А по-друге, як чоловік, не позбавлений смаку, він розумів почуття сина…
Цей зворушливо-трагічна розповідь Луцій почув від п’яної баби, яка вела господарство в печері розбійників. Завдяки збереженій здатності розуміти людську мову, перетворений в осла герой дізнався безліч інших дивовижних історій, бо майже безперервно перебував у дорозі, на якому потрапляло йому чимало майстерних оповідачів.
Після безлічі пригод, постійно міняючи господарів (переважно — злих і лише зрідка — добрих), Луцій-осел зрештою рятується втечею і виявляється одного разу на відокремленому Егейському узбережжі. І тут, спостерігаючи народження Місяця, висхідної з моря, він натхненно звертається до богині Селени, що носить безліч імен у різних народів: «Володарка небес! Совлеки з мене образ дикого чотириногого, поверни мене поглядам моїх близьких […] Якщо ж жене мене з невблаганною жорстокістю якесь божество, нехай мені хоч смерть дано буде, якщо жити не дано!» І царствена Ісіда (єгипетське ім’я Селени-Місяця) є Луцію і вказує шлях до порятунку. Не випадково саме ця богиня в античному світі завжди пов’язувалася з усіма таємними магічними дійствами і перетвореннями, ритуалами і містеріями, зміст яких було відомо лише присвяченим. Під час священного ходи жрець, заздалегідь попереджений богинею, дає нещасному можливість нарешті скуштувати рожевих пелюсток, і на очах захоплено-екзальтованої натовпу Луцій знову набуває людського вигляду.
Пригодницький роман завершується главою, присвяченій релігійним обрядам. І відбувається це цілком органічно і природно (адже мова весь час йде про перетворення — в тому числі і духовних!).
Пройшовши через серію священних обрядів, пізнавши десятки таємничих присвят і в кінці кінців повернувшись додому, Луцій повернувся і до судової діяльності адвоката. Але в більш високому званні, ніж був раніше, і з додаванням священних обов’язків та посад.