Короткий зміст «Злодій»

Москва тишала тут, у місцевості, званої Благуша. Фірсов оглянув околиці і випробував прекрасну і щемливу спустошеність, знайому з досвіду, коли ось так само раніше, для інших книг, визрівала в ньому жменю людських доль.

І тоді Фірсов побачив як наяву, що Миколка Заварихин приїхав до Москви з села. Забіг до дядька, потім обійшов земляків і дізнався, що його капіталів недостатньо для торгового почину в місті.

З горя Заварихин загуляв у пивниці. На естраду вийшла пишна красуня, але тут увагу всіх відвідувачів привернув якийсь пан у енотовой шубі і такий же дорогий капелюсі. За його стриманістю відчувалася прихована сила. То був знаменитий злодій-ведмежатник (спеціаліст по сейфах) Мітя Векшин.

Ще недавно Векшин був, як говорили, мало не комісаром невеликий кавалерійської частини. Піднесення його перервав один випадок: Векшин покалічив беззбройного полоненого хлопця-поручика, слідом за тим упав у запій, і секретар полкової осередку Арташез був змушений написати на кращого друга рапорт в політвідділ дивізії. Векшина відсторонили від посади і виключили з партії. Коли закінчилася громадянська, Векшин прибув у столицю. На приманки непу він дивився з презирством приборкувача. Як раптом дріб’язкова вулична сценка з нэпманшей — на вході в шикарний гастроном виряджена дамочка ляснула його по руці, помилково вважаючи, що Вершин рветься увійти перед нею, — знищила його впевненість переможця.

До ночі Векшин напився в бридкої трущобе, а незабаром став корешем шайки. Він намагався запевнити себе, що партизанить проти старого світу. Удвох з майстром «поездухи» Василем Васильовичем вони вкрали валізу у сусідки по купе. У ньому виявилися жіночі ганчірки, циркова снасть і фотографія. По ній-то Дмитрик і зрозумів, що обікрав рідну сестру Тетянку, в дитинстві ще убежавшую з дому і стала тепер знаменитої повітряної акробаткою Гелой Вельтон. Все це встановив автор Фірсов.

У векшинском минулому був і ще один персонаж — чернокудрая красуня Маша Доломанова. Спочатку у них була дитяча дружба, возобновлявшаяся кожне літо в пору Машиних канікул. Але з роками зріло між ними зовсім інше… і обірвалося. Кілька років вони не бачилися.

Потім зустріч все-таки трапилася. Втомлений і замурзаний, йшов подорослішав Векшин з роботи і зустрів невпізнанно розквітлу, ошатну Машу під мереживною парасолькою. Дівчина крізь мазут і кіптява дізналася, гукнула Мітю, а той відвернувся. Видно, самолюбство виявилося сильніше прихильності. Не хотів, щоб думали, що він, голодранець, мітить заможному Доломанову в зяті.

Незабаром Митя став помічником машиніста, познайомився з політичними партіями. На дні скриньки незмінно лежало так і не подароване Маше дешеве колечко з бірюзою, куплене ще з першого заробітку. Але і Маша не забувала Мітю ніколи.

Фатальним ввечері ранньої весни її понесло в непролазну глухомань. Навіть Фірсов не міг зрозуміти навіщо. Раптово вийшов на берег озера Агей Столярів, знаменитий розбійник і вбивця, і взяв її. Коли Агейка запропонував Маші спільне життя, вона погодилася. Значить, було в її страшному нареченого щось гідне, свідомо не показане Фірсовим.

Так Маша стала злодійкою Манькой Завірюха. І коли зустрілася з Митею, пообіцяла: за те, що віддав її мерзенному Агею, якого цураються навіть злодії, нехай не чекає від неї пощади. Навіть колечко з бірюзою її не пом’якшило. Прямо сказала, що зробить з гордого Міті «гірше тих, кого він зараз зневажає. Обагрит його невинною кров’ю. І колечко, сказала, що їй знадобиться. Маша тільки Татьянке зізналася, що це Митя тоді призначив їй побачення в глушині (щоб не попався він поліції), а сам не прийшов, затримавшись на партроботі.

Незабаром Мітя пішов з Агеем на справу і, лише коли розкрив сейф, дізнався, що пограбував установа, де начальником був старий друг Арташез. У зламаного сейфа залишилася доказ — той самий перстень. Але Арташез, дізнавшись колечко, при нагоді повернув його власнику.

Миколка Заварихин тим часом відкрив-таки свою торгівлю — і закохався в Гелу Вельтон, тобто Таню Векшину. А Таня в нього. Добра дівчина ясно усвідомлювала, як не підходить їй це грубий, напористий торгаш. Але вона шукала опори. З нею сталося нещастя: на арені її став долати страх розбитися. Від Миколки ж до неї йшли сила і впевненість.

Якось вночі, повертаючись від нареченого, Таня зустріла Фірсова і запитала прямо: скільки в його повісті залишилося сторінок на її частку?

Автор заходив і до Маші і виголосив промову, пояснюючи, що його письменницька влада лише здається примарною, а насправді його царство від світу цього, що він може провести Машу крізь натовп персонажів, дати їй владу вирішувати їх долі…

Розмови їхньої ніхто не заважав, оскільки Маша при підозрілих обставинах овдовіла і вселила до себе давно і безнадійно закоханого в неї злодія Доньку, то на правах охоронця, то воротаря. Красень Донька служив їй як раб, але надій на майбутнє не приховував. Векшина вельми турбувало таке Машино сусідство, але вдіяти нічого не міг: засипався одного разу і змушений був виїхати з Москви.

Векшин поїхав на батьківщину. Розшукуючи батька (як потім виявилося, померлого), негадано потрапив на весілля зведеного брата Леонтія. Потім провів кілька бездомних ночей на природі, обдумуючи своє життя і земне призначення. У ньому визрівав «образ електричних віжок, здатних не лише приборкати, а й наситити найвищим історичним змістом… безглуздо протекавшую раніше по долинах історії людську гущу».

У складному своєму душевному стані Векшин якось не надто бурхливо відреагував на загибель сестри. Побоювання Тані виправдалися: вона розбилася, виконуючи свій коронний номер штрабат. Думки ж Міті займала помста супернику, як він став підозрювати, тепер вже і щасливому. Він вже забув, що саме вбивцею хотіла зробити його мстива Маша, і задумав хитромудрий начебто план знищення Доньки на правилке, тобто злодійському суді честі.

У фирсовской повісті мальовничо було розказано про те, як після невдалого вбивства Доньки їхав Векшин кудись у транссибірську даль, як вийшов на випадковому полустанку, де поселили його лісоруби… А на ділі його занепалому герою чекала зовсім інша соціальна перековування.

То автор описував життєвий шлях Векшина як хиткий міст від злочину до просвітління, то використовував біографію персонажа як болванку для примірки деяких своїх думок «про культуру і начинці людської…»

Письменника Фірсова відвідала немолода жінка — то була його муза, яка відсиділа термін Манька Завірюха. Дещо розповіла автору про подальшу долю його персонажів. Автор не помітив, коли і як встигла залишити букетик під чернеткою епілогу.

print
Сподобалася стаття? Поділитися з друзями: